Я розлучилась вже давно з Іваном, в нас є спільний син — Ян. На аліменти я не подавала, адже ми домовились з чоловіком, що він щомісяця буде надсилати певну суму для сина. Але зв’язок з ним не дуже підтримував, не говорячи про зустрічі. Та й коли питав про те, що потрібно сину, то робив це якось ніби через силу та не дуже й охоче надсилав ті кошти.
Декілька років назад я вдруге вийшла заміж. Моїм обранцем став Ярослав. Він полюбив мого сина як рідного, а згодом у нас з’явилось ще двоє синів. Ярослав прекрасний чоловік та батько. Я впевнено можу сказати, що саме він найбільш моє кохання. В колишнього чоловіка теж своя сім’я, двоє дітей.
Колишня свекруха, на відміну від Івана, обожнювала свого старшого внука, я приводжу сина до бабусі час від часу, адже як ніяк кровно вони сім’я. Ніна Анатолівна навіть сама пропонувала подати на аліменти на її сина, щоб Яну допомогти, та й завжди різних гостинців передає онуку.
Одного разу, коли я привезла їй на декілька днів сина Ніна Анатолівна з порогу запитала: «Скільки Іван переводить грошей на сина?». Я була спантеличена таким питанням, адже не очікувала такого питання. Мені було ніяково відповідати, бо я ніколи не підраховувала, яку саме суму він передавав.
Ніна Анатолівна запросила до столу на горнятко чаю з печивом. Заливши чай та сівши за стіл жінка почала розповідати, що Ярина – теперішня дружина Івана, дуже молода, набагато молодша за чоловіка і вона дуже багато, навіть можна сказати, що занадто багато хоче від нього. Вона дуже рада, що в Івана немає аліментів, тому і вимагає з нього більше.
Я досі дуже чітко пам’ятаю всю ту біль та розчарування від зради Івана, коли він розповів про коханку і що він збирається йти до неї. Тоді я думала, що буду сама до самої старості і не знайду собі нікого, але Ярослав показав мені, що я можу і маю бути щасливою і що Ян може мати прекрасного вітчима, який буде любити його всім серцем.
Ніна Анатолівна просила подати на аліменти на Івана. Я спитала для чого це? Мій чоловік дуже добре заробляє, тому син ні чого не потребує та ні в чому йому не відмовляємо. Але вона відповіла, що гроші можливо зараз Яну і не потрібні, але коли той виросте – будуть дуже доречними. Мовляв відкладай гроші, вони лишніми ніколи не будуть.
Залишивши сина в бабусі я поїхала додому і раділа тому, що хоча в мене нічого не склалося з Іваном і Яна він не дуже то й любить, але сину дуже пощастило з бабусею, яка любить його навіть після нашого розлучення. Зараз мало таких людей.
Поки що я не зробила вибір, але мені дуже радісно, за те що в мене є така чудова, хоча й колишня, свекруха.
