Колишня свекруха не дає мені життя
Колишній чоловік давно вже живе своїм життям і виховує нову дитину, а його мати досі не дає мені спокою. Бачите, вона так турбується про онуку. Краще б стежила, щоб її синчако вчасно платив аліменти.
Прожили ми з Олегом шість років разом. Це був пекельний вирок. Я просто втекла від нього, навіть не боячись того, що залишуся сама з малою дитиною. Скільки б рідні не переконували мене, що дитині потрібен батько, я розуміла – більше не витримаю його гулянки та пиятику.
Соломія Іванівна ніколи не поважала мене. Та після розлучення почала пильно стежити за моєю особою, прикриваючись онукою. Мабуть, боїться, що у старості їй навіть склянку води подати буде нікому.
— І що ти витворяєш? Він же не б’є тебе, зарплату в дім несе. Нормальний чоловік, — носилася вона.
Тобто треба триматися за чоловіка, який не ґвалтує. Отак. Звісно. Я знала, що сперечатися з нею марно, тож просто ігнорувала. На аліменти теж не подавала – щоб потім колишній нічого не вимагав від доньки. Хоча й обіцяв допомагати. Дарма.
За півроку Олег одружився знову. Звістка про очікувану дитину Соломію Іванівну, якийсь дивний спосіб, не тішила. Вона продовжувала стежити за мною й намагалася звести мене з сином. Заходила без попередження – контролювала моє особисте життя. Мовляв, має повне право бачити онуку. Гарна відмовка.
Чому раніше вона не була така уважна до моєї доньки? Мені відразу стало зрозуміло – вона просто вивчає ситуацію.
Після розлучення я почала життя з чистого аркуша. Раніше я не відходила від плити та мітли, не бачилася з подругами, гуляла хіба що на дитячому майданчику. Тепер же знаходжу час і для себе. Ми з донькою їздимо на вихідні до батьків, ходимо в кіно й зоопарк.
— Годі тягати дитину скрізь. Нехай вчиться господарству, — якось докоряла колишня свекруха.
— У вихідні ми відпочиваємо. Доньці цікаво, а ваші каструлі й ганчірки почекають.
Вона гадала, що я маю сидіти вдома й сумувати за колишнім. І ще – вчити восьмирічну дівчинку готувати й прибирати. Навіщо? Дитяче має бути дитячим – дорослих клопотів ще вистачить. Вона складає іграшки, сервірує стіл – для її віку цього достатньо.
— Господиня з тебе абияка, і донька такою буде, — бурчала вона.
Одного разу я забула викинути стару зубну щітку, а нову поставила в склянку. Тоді рідня вирішила, що я заводжу до хати чоловіків і розважаюся при дитині. Я не стала пояснюватися – я доросла жінка, і моя справа, що роблю.
— Ти не маєш права на особисте життя, бо ти мати! Думай про дитину, а не про чоловіків! — кричала вона на весь під’їзд.
— А чому вашому синочку можна? Він уже нову дитину зліпив!
— Ти ж сама його кинула, а хороші чоловіки на дорозі не валяються.
Я попросила її більше до нас не приходити й не псувати мені нерви. Якщо хоче побачити онуку – зустрінемося в парку. А в наш дім їй ходу нема. Тепер вона лютує й погрожує органами опіки. Та мені боятися нічого – я добра матір, хай що там колишня свекруха не вигадує.
