Уяви тільки, що сталося у нас на святвечір! Знаєш, 31 грудня, вже темно на дворі, година так 20:47 і тут дзвоник у двері. Усі сидимо за столом, і тут таке відчуття, ніби сигналізація заграла. Мама від несподіванки впустила ополоник прямо у горщик з кутею. Тато так різко зупинив Щедрик, аж здається, ноти зависли у повітрі. А я ледь не подавилася своєю медяником.
Ми ще когось чекаємо? питає мама трохи перелякано, очима всіх перебирає.
Брат мій, Тарас, грався на килимі з маленькою донькою Соломійкою. І тут він аж зблід, буквально посірів.
Та це неможливо каже ледве чутно.
Але виявилося, що цілком можливо. Бо коли я відкрила двері, на порозі стояла Юліанна. Та сама Юліанна, що ще пів року тому була дружиною Тараса. У руці коробка Олівє (у нас без нього жодне свято), в іншій пляшка Коблево.
Рідненькі! вигукнула вона з такою радістю, що аж зорі миготіли за вікном. З Новим роком!
В хаті настала така тиша, що, здається, можна було почути, як падають сніжинки на вікно.
Юлю почала я, не знаючи, що й сказати. Але ж ви
А що? підхопила вона і зайшла так по-хазяйськи. Так, з Тарасом ми розійшлися. Але ж я не з ВАС розлучилась. Ми ж родина! Ви тут святкуєте не з Тарасом, а одне з одним, правда?
Моя мама, як завжди, перша зібралася з думками:
Насправді, так і є.
Мамо! обурився Тарас.
Тітко Юлю! закричала Соломійка й кинулася до неї в обійми.
І тут вже стало зрозуміло, що ми здали позиції.
Далі все перейшло в найдухопідйомніший і водночас найдивніший святковий вечір у моєму житті. Юліанна зайняла своє колишнє місце за столом, допомагала накладати курку, так невимушено передала сіль Тарасу, що ми всі просто очі витріщили.
Ще салату Олівє, Тарасе? питає вона, ніби нічого й не було.
Е так, дякую, бурмоче Тарас зовсім розгублений.
А ти ще й досі так само хропеш?
Юлю, перестань
Ну, твоя майбутня дівчина має знати. Це ж серйозне питання!
У мене немає дівчини!
О! Значить, ще є час.
Тато під столом ледь витримував, щоб не зареготати, а мама зробила вигляд, що уважно вивчає келих з вином.
Черешенькою на торті став обмін подарунками а Юліанна для всіх підготувала щось. І для Тараса книжку Медитація та контроль гніву.
Бо ти, Тарасику, трохи нервовий, коли про сортування сміття заходить мова, ніжно посміхається вона, а він розгортає пакунок з камяним обличчям.
Та остаточний момент був, коли Соломійка заснула на дивані: головою в Юліанни на колінах, а ногами впираючись у Тараса. І між ними пробіг якийсь особливий погляд. Такий буває лише у тих, хто разом пережив щось справді важливе.
Ти завжди наша, донечко, прошепотіла мама, поклавши руку Юліанні на долоню. Розлучення це таке
І коли ми потім з Юліанною мили посуд, я зловила себе на думці, що наше сімейство хаотичне, неідеальне, але таке справжнє і рідне!
Тарас прийшов на кухню, ніс напівсонну Соломійку до машини.
Проведу тебе додому, сказав Юліанні, вже зі звичною смиренною усмішкою.
Ой, який джентльмен! От чому я за тебе заміж вийшла!
І чому ж ми розлучилися?
Але обидва усміхнулися якось тепло й по-своєму рідно. Ох, цікаво чим це закінчиться вже у новому роціОбоє вийшли у вечірню тишу. Сипав густий лапатий сніг, на вулиці світили ліхтарі, і між будинками дзвенів далекий сміх, немов луна святкового дива.
Я стояла біля вікна і дивилася, як вони йдуть поруч один несе доньку, друга несе салат, а посередині між ними, ніби невидима ниточка, простягається щось важливіше за минуле. Їхні силуети поступово розчиняються у мякому сяйві ліхтарів, залишаючи після себе тільки слід на снігу тонкою лінією сімейної історії, яка все ще триває.
А вдома дзвеніли келихи, потріскувала свічка на підвіконні, і пахло мандаринами. Я зрозуміла: у цю ніч всі наші рішення, сварки, несподівані візити, навіть розбите серце теж святкують із нами. Бо кожна родина, як і наше олівє, трохи несподівана, непередбачувана й найсмачніша саме тоді, коли в ній є все: гостре, солоне, солодке і навіть трохи гірке.
Я посміхнулась, відкусила обліплений цукром медяник і подумала: якщо дива й існують, то точно приходять не в червоних шапках, а такими звичайними вечорами коли на порозі, крізь сніг й образи, повертається хтось свій.
