**Щоденник Олени**
«Дякую, Юрчику! Не знаю, що б робила без тебе», спалахнуло повідомлення на екрані телефону.
Телефон чоловіка задрижав у її руці. Олена мимоволі глянула на дисплей. Від когось на імя Марічка. На кінці рожевий сердечко, наче крихітний поцілунок.
Вона завмерла. Марічка? Юрчик? Могла б подумати, що це далека родичка або колега, якби не одна деталь: чоловік ніколи не згадував нікого з таким імям. Чи, може, навмисне приховував?
Підняла голову різко. Спочатку правда, потім висновки. Але серце стиснулося від ревнощів.
Хто така Марічка? спитала Олена, намагаючись стримувати голос.
Ігор, який спокійно пив каву, здивовано кліпнув.
Що?
Марічка, повторила вона, показуючи телефон. Хто це?
Він поглянув на екран, і в очах мількнув ледь помітний спалах тривоги. Відвів погляд і знизав плечима.
Це Марина.
Олену пройшов холод.
Яка Марина?
Ну Колишня. Між нами нічого немає.
Поклав телефон на стіл і схрестив руки.
Колишня називає тебе «Юрчиком» і дякує з сердечками? Ти серйозно вважаєш це нормальним?
Ігор знову знизав плечима, наче це була дрібниця.
Так. Позичив їй грошей. Попросила в борг я дав.
Вона відчула, як іскри ллються по тілі.
Ти віддав гроші колишній?!
Ну і що?
«Ну і що»?! голос став гострим, як лезо. Ти справді думаєш, що можна брати наші гроші й віддавати якійсь Марічці?
Він нарешті подивився їй у вічі.
Олено, ти робиш з мухи слона. Ми знайомі сто років. Чому б їй не допомогти?
Вона засміялася, але в сміху не було ні граму радості.
Ти одружений, Ігор. Зі мною! Але все одно бігаєш за нею, з ким був раніше.
Він сердито зітхнув, наче пояснюючи очевидне дитині.
Ми розійшлися мирно. Вона мені не чужа.
А я чужа?
Ігор замовк. Олена похитала головою і глибоко зітхнула.
Скільки вже це триває?
Що саме?
Ваша чудова дружба.
Він відвів погляд.
Ми завжди спілкувалися. Ще до тебе. Просто не казав. Не хотів зайвих нервів.
Олена відчула, як тіло наливається гарячою злістю.
Тобто два роки приховував?
Не приховував! Просто не було потреби говорити. Я не зраджую. Чого ти нервуєш?
Вона глибоко вдихнула, намагаючись не кричати.
І скільки разів їй допомагав?
Іноді. Дрібниці. Щось полагодити, компютер налаштувати.
Тобто мій чоловік бігає за іншою жінкою, як сантехнік?
Що за маячня?! вибухнув він. Допоміг, дав грошей! Це злочин?! Я б і тобі допоміг!
Олена холодно подивилася на нього.
Якщо ти не бачиш тут нічого поганого, значить, у нас різні уявлення про сімю.
Повернулася і вийшла з кухні. Не хотіла бачити його обличчя.
Той день пройшов як у тумані. Лють, біль, плутанина. Намагалася міркувати холодно, але в голові лунало лише одне: «Як я могла не помітити?»
Ігор не виглядав винним. Тепер вже не приховував, що спілкується з Мариною, але поводився так, наче це дрібниця.
Наступні два тижні розставили все на місця. Чоловік частісно затримувався після роботи. Кожні кілька днів у Марини знаходилася «термінова» проблема.
Сьогодні йду до Марини, сказав він під вечерю, байдуже. У неї зламалася пралька.
Олена поклала виделку й дивилася на нього пронизливо.
У місті більше немає майстрів?
Невже так важко допомогти?
Для тебе ні. Для мене важко це прийняти.
Знову почалося! Знову про це?
Так, знову, відповіла вона різко. Бо твоя колишня постійно потребує допомоги. Хоча б дитини спільної не маєте.
Ігор зітхнув і продовжив їсти.
Якби це була сусідка чи моя мати, теж так реагувала б?
Різниця в тому, що інші не кликали б тебе щодня.
Олено, сказав він, втомлено. Ти поводишся, наче я їй зраджую.
Не знаю, чи зраджую, але це ненормально. І мене це бентежить.
Він усміхнувся.
Ти мені не довіряєш.
А ти давав для цього підстави?
Між ними повисла тиша.
Через три дні Марина знову дала про себе знати.
Марина дзвонила, оголосив він байдуже. Хоче купити холодильник, але їй його не довезти.
Олена повільно обернулася до нього.
Тобто зараз кидаєш усе і везеш холодильник?
Ну і що?
Ігор, ти справді не бачиш проблеми?
Я бачу, що ти робиш драму з нічого.
Не я роблю цирк, а ти. І я більше не хочу бути його частиною. Якщо так хочеш допомагати Марині можеш переїхати до неї. Бензину заощадиш.
Ти серйозно?
Абсолютно.
Тобто виганяєш мене?
Ні, Ігор. Даю вибір. Або ти в нашій родині, або йдеш своїм шляхом. Я не хочу тебе більше
