Не дарма старші люди говорять, що шлюби в молодому віці трапляються лише з двох причин, або по-дурості, або по причині того, що наречені вагітні.
Я вийшла заміж у дев’ятнадцять років за свого однолітка. Погодьтеся, що дівчатка розвиваються швидше, ніж хлопчики. Тому в мого чоловіка був абсолютний вітер в голові. Колись мені здавалося, що ми одружилися через велике кохання, але як виявилося – по великій глупості.
Ми прожили разом біля чотирьох років. У нас народилася дочка. Я працювала на двох роботах, щоб прогодувати нас і дитину. Я ходила на роботу – продавчинею в магазин, а у вільні дні – шила одяг і його продавала. До того ж встигала ще вчитися.
Мій чоловік майже не працював, а те що заробляв – витрачав на свої розваги. Потім він почав випивати і гуляти. Мабуть йому цього бракувало і саме тому потрібно виходити заміж за дорослих чоловіків, які не отримують від цього задоволення.
Я не могла так жити, а коли він привів до нас додому якусь дівчину – я зібрала свої речі, взяла дитину на руки і пішла вночі з дому. Він навіть за нами не вийшов і наступного дня не поцікавився як ми.
Йому до нас взагалі діла не було. Пізніше нас розлучили. За кілька судових засідань, на які він навіть не прийшов.
Ми поїхали з дочкою в інше місто. Влаштувалися. Я ходила на роботу, а вона до школи. Через шість років я познайомилася із хорошим чоловіком, от тільки довіряти я не могла. Мою довіру до чоловіків знищив мій перший чоловік.
Василь всіляко намагався мене завоювати, змусити йому довіритися. Минуло майже два роки, доки у нього це вийшло. Зараз ми з Василем одружені. Він любить мою дочку як власну, просто душі в ній не чає. Ми чекаємо на нашу спільну дитину.
Нещодавно мені зателефонувала мама і повідомила, що мій перший чоловік приходив до неї і вимагав дати нашу адресу, мовляв він за дочкою скучив. Хоче з нею спілкуватися.
А я от сумніваюся, що дочці потрібний такий батько. Та й Василя вона прийняла як рідного батька. Я проти того, щоб колишній чоловік псував психо-емоційний стан моїй дитині. Адже дочка і так натерпілася глузувань, що в неї нема батька.
Я не хочу, щоб моїй дитині причинили 6іль. Колишній чоловік прийде два рази, розкаже дитині небилиці і пропаде. Награється у батька і знову зникне на кілька років, а можливо і назавжди. А дитина буде хвилюватися і мучатися.
Та й мені зараз не можна хвилюватися. Василь мене підтримує, але наполягає, що дитині таки потрібно буде показати її справжнього батька, адже це не нам вирішувати.
