Це було біля моря
«Тобі треба відпочити, ну скільки можна працювати, Владо? На себе стала не схожа де твій палаючий погляд, де твоє райдужне настроєння, яким завжди всіх заражала? Ну розійшлася й розійшлася з тим своїм» мати додала непристойне слово «правильно зробила, і нема чого страждати.»
«Мамо, та я й не страждаю. Майже рік минув, як ми розійшлися, я вже й звикла. Дочка не дає сумувати. До речі, моя Соломійка явно розвинена не за віком. Часто дивує своєю дорослістю, хоча їй ще й дванадцяти нема. А все тому, що вона обожує читати твої журнали,» сміялася донька.
Вирішили з донькою махнути на море.
«Ось саме! Соломії теж треба відпочити вона у нас розумниця, у школі відмінниця, нехай трохи розвантажиться. Пропоную тобі поїхати з нею на море. На різні санаторії чи туристичні путівки грошей поки нема, але в приватному секторі можна пожити. Я вам підкину трохи гривень,» наполягала мати.
«Мамо, погодься!» почувся голос доньки. «Тим більше, бабуся нам допоможе. А може, бабусю, і ти з нами?» весело додала вона. «Розумієш, мамо, вода й сонце живлять рослини, вони стають міцними й витривалими. Так само й ми з тобою наберемося сили й здоровя.»
«Господи, звідки це в тебе, Соломійко?»
«Та я ж читаю! Із бабусиних журналів. До речі, я ще й в школі вчусь, якщо ти не помітила,» сміялася донька.
Відпустка Влади добігав кінця, і вона вже вирішила: з донькою махнуть на море. В останній робочий день, виходячи з офісу, вона весело махнула колегам:
«Дівчата, бувайте! Я така щаслива попереду відпочинок!»
«Гуляй, Владо, відпочивай на повну, засмагай, купайся і знайомися з якимось мачо!» сміючись, побажали колеги.
Розпочали збірки. Заповнювався валіза, куплені нові купальники й шорти. Соломія від щастя співала:
«Це було біля моря, вона йшла піском, а він дивився на неї»
«Доню, це ти про що? Звідки знову такі думки?»
«Мамо, читала в журналі.»
«Занадто рано тобі таке читати. Треба їх викинути.»
«Мамо, ти забула ще ж є інтернет.»
«Я й його відключу.»
«Ну мамочко, це вже насильство над особою!» реготала донечка.
«Давай, особисто, збирай речі,» відповіла мати.
«Мамо, а Вірка мені заздрить. Їй теж хочеться на море. Вона ніколи там не була й навіть не уявляє його.»
«Зрозуміло. У них складнощі в родині мама інвалід, батька немає. Знаю, як їм важко,» сумно відповіла Влада. «Може, Вірочка виросте, і їй пощастить. Тоді й поїде з матірю на море.»
«Може але коли це ще буде,» так само сумно промовила донька.
Напередодні відїзду вони сиділи ввечері на дивані й розмовляли про море. Раптом Соломія знову видала:
«Мамо, а може, ти там зустрінеш свого нареченого?»
«Кого?!» аж підскочила Влада.
«Ну, кохання всієї твоєї життя! Як у тому, що я читала: «Це було біля моря, де ажурна піна» Ось із цієї піни й вийде твій доленосний!»
«Соломійко, ну про що ти думаєш? Я навіть не» Влада розвела руками.
«Ой, добре, мамо, я піду спати!» швидко зіскочила з дивана й побігла до своєї кімнати.
Їхали поїздом. Дорога зайняла добу. Влада з донькою раділи, дивилися у вікно, милувалися краєвидами. Востаннє вони були на морі чотири роки тому і тепер їх переповнювала радість.
На вокзал прибули вже ввечері. Дісталися приватного сектору. Господарка попередила:
«Дівчата, ось ваша половина. Тут будете жити, а другу займає молодий чоловік Олег, порядний хлопець.»
«Ну й що нам з того?» подумала Влада й вони почали влаштовуватися.
«Мамо, ходімо на море!» покликала донька. «Потім розберемо речі. Може, зараз зануримось?»
Владі теж хотілося адже море було близько: вийдеш з брами і воно вже перед очима.
«Ідемо. Ввечері купатися гарно не обгорімо, сонце вже не таке палюче,» погодилася вона.
«Мамочко, яка краса!» торохтіла Соломія. «Нарешті ось воно море!»
Скинувши шльопанці, вона влетіла у воду, посміхаючись від задоволення, потім вискочила, зняла шорти й футболку і знову бігом у хвилі. Влада ж помітила, що морська піна біля берега справді ажурна.
Вже смеркало, коли вони щасливі поверталися додому. На веранді стояв симпатичний чоловік, ліниво ковтаючи пиво з пляшки. Проходячи повз, Соломія раптом заявила:
«Пиво містить токсичні речовини й навіть солі важких металів»
«О, добрий вечір,» усміхнувся він. «І звідки в тебе такі глибокі знання?»
«Добрий вечір,» одночасно привіталися мати з донькою.
«Треба більше читати й цікавитися,» гордо відповіла Соломія й «пропли
