Коли збираєшся виїжджати, Олесю?
Мати стояла біля дверей кухні, спершись на косяк. У руці чашка з чаєм, а в голосі байдужість, змішана з чимось на межі зневаги.
Виїжджати? Олеся повільно відвела погляд від ноутбука, який грів їй коліна. Мам, я тут живу. Я працюю.
Працюєш? мама скривила губи. Ну так. Сидиш у інтернеті. Віршики пишеш? Чи статті? Хто це взагалі читає?
Олеся різко захлопнула ноутбук. Серце стиснулося. Вона чула це не вперше що її робота «не справжня». Але кожен раз було ніби плюнули в обличчя.
Адже вона старалася. Фріланс це не лежання на дивані. Це години правок, дедлайни, тексти під ранок, клієнти, які хочуть усе «учора» і не платять вчасно
У мене постійні замовлення, видихнула вона. І гроші є. Я плачу за комуналку, я
Ніхто нічого від тебе не вимагає, махнула рукою мати. Просто ситуація така, Олесю.
Ти ж доросла, розумієш. Остап з Іринкою хочуть зїхатися. У них двоє дітей, Олесю. Їм тісно в їхній однушці.
А я що? Я не сімя? голос її затремтів.
Ти одна, Олесю. Ти сама собі. А в них діти, сімя. Ти в нас розумниця, самостійна. Знайдеш, де жити. Може, нарешті й роботу нормальну знайдеш.
Люди працюють з восьмої до пятої, між іншим, а не за компютером ночами сидять.
Олеся мовчала. У горлі стояв ком. Бо пояснювати марно. Мати ніколи не зрозуміла б, чим вона займається.
Жодного разу не запитала: «А що пишеш? Де можна прочитати?»
Лише докори, жалюзні погляди, фрази на кшталт: «Краще б у магазин влаштувалася».
«Одна». Це слово дзвеніло у вухах. Як вирок. Як причина викреслити її з квартири, з життя, з родини.
Коли батько повернувся з роботи, розмова відновилася. Тепер у кімнаті були він, мати і вона наче на домашньому суді.
Остап з дружиною багато чого досягли, почав батько, сідаючи у крісло. Обоє працюють, дітей двоє.
А ти Так, молодець, що не сидиш склавши руки. Але час уже серйозно до життя ставитися.
Тату, я тут живу. Я не ледарка! Я заробляю, навіть якщо вдома, навіть якщо в піжамі! Я плачу за їжу, за комуналку, я вам на шиї не сиджу!
Ти не зрозуміла, перебив він. Справа не в грошах. А в потребі.
У Остапа двоє дітей, чуєш? Молодшій всього півтора роки. Їм потрібна ця квартира. Їм важко.
А мені легко?! вирвалося в неї. Мені, на вашу думку, немає труднощів?!
Мені двадцять вісім, у мене немає ні підтримки, ні чоловіка, ні дітей. Лише робота, яку ви й так не визнаєте!
Вони переглянулися. Ніби вона їх втомила. Ніби її слова примха, а не біль.
Ти ж сильна дівчина, сумно похитала головою мати. Ти впораєшся. А от Остап з Іринкою їм навіть подумати ніколи
«А мені є коли?» подумала вона, але не сказала вголос. Бо сил не лишилося.
І куди ви пропонуєте мені подітися? хрипло запитала вона. Я нічого від вас не прошу. Ні грошей, ні допомоги. Лише куточок. Лише розуміння.
Ну знімну знайдеш, невпевнено промовила мати. Зараз усі так. Молодь усе на знімних живе. А ти ж не працюєш офіційно. Значить без привязки.
Та ви себе чуєте взагалі?!
Олеся не памятала, як закінчився той вечір. Памятала лише, як довго сиділа на підвіконні, дивлячись у темний двір.
Дощ ішов, як на зло, і краплі по шибках текли, як сльози, лише без ридань.
Вранці вона прокинулася від галасу в коридорі. Валізи. Голоси. Метушня.
Олесю, ми тут Остапові речі поки що у комору складаємо, промовила мати, навіть не глянувши на неї. У них переїзд, ти ж розумієш.
Вона розуміла. Зрозуміла з першої ж хвилини. Але жити з цим було гидко.
Олесю, ну ти ж бачиш, у нас усе вирішено, мати говорила так, ніби просила передати хліб за обідом. Легко. Буденно.
Тобто ви навіть не питаєте, не пропонуєте просто ставите перед фактом?
А що тут питати? Ти ж доросла. Треба вже якось самій.
До того ж, це тимчасово. Знайдеш оренду потім, може, щось і зміниться.
Тимчасово? Так. На пару десятиліть. Поки у Остапчика онуки не виростуть.
Ось знову ти з іронією, мати закатила очі. Ти завжди все у темні кольори фарбуєш.
Ми ж із турботою. Ми ж не вороги тобі. Але треба розуміти: сімя це не лише ти.
Звичайно, не лише я, гірко посміхнулася Олеся. Усе для Остапа. Усе заради Остапа. А я зайва.
Ти занадто драматизуєш, батько знову зявився біля дверей. Остап син, як-не-як. А ти сильна. Ти нас зрозумієш.
«Я не хочу бути сильною. Я просто хочу бу
