Мій чоловік зараз важить 114 кілограмів при зрості 180 сантиметрів. Власне, коли ми познайомилися п’ять років тому, він важив приблизно так само. І хоча такі чоловіки мене зазвичай не приваблювали, Антону вдалося зачарувати мене, та й дохід у нього був досить хороший. Я була впевнена, що зможу змінити його, займатися спортом разом, мотивувати, але не так сталося, як гадалося…
Ще коли я вперше прийшла до Антона в гості, зрозуміла, що в їх родині всі люблять добре поїсти. У сестри мого на той час нареченого був день народження, але Антон сказав, що ніякого особливого святкування не планується — буде тільки сім’я та одна подруга його сестри.
Я була вкрай здивована, коли прийшла і побачила стіл, накритий, наче на велике весілля: гарячі і холодні закуски, всі види салатів з майонезом, печеня, багато домашньої випічки та інших солодощів. Одразу виникла думка, що доведеться половину того потім викинути, нас же всього шестеро.
Але ні! Страви зникали із вражаючою швидкістю. Мама і тато Антона теж не худенькі, та і працюють у сфері харчування: свекор працює керівником на складі продовольчих продуктів, а свекруха кухарем у великій ресторації. Сестра чоловікова теж трохи повненька. Ніхто за столом не розмовляв, тільки поглинали їжу в шаленій кількості, і мене все намагалися нагодувати, а я не звикла до такого, мені аж недобре ставало від вигляду тієї кількості шкідливих страв.
Розмови в їх родині теж переважно про їжу, і коли ми вирішили одружитися, майбутня свекруха найбільше переживала, щоб я правильно годувала синочка, давала мені рецепти страв, які він найбільше полюбляє. Я брала рецепти і робила вигляд, що дослухаюся до поряд, але листочки з рекомендаціями потім просто викидала.
На той час жили ми вже разом, тому я взялася змінювати раціон чоловіка — салати не на майонезі, а на сметані, йогурті чи олії, та й овочеві, а не застільні. Розмір порції теж поступово зменшувала.
Після одруження я просила чоловіка менше їсти, тому що ми планували вагітність, і я пояснювала тим, що хочу здорових діток. Він погодився, я старша за нього на два роки, тому він часто дослухався до моєї думки. Але вистачило його не на довго, після того, як я завагітніла, він повернувся до звичного способу харчування, вночі під’їдав всі запаси з холодильника, на роботі купував випічку на обід, і знову помітно набрав вагу. Мене радувало лише те, що хоч батьки його живуть далеко від нас.
Та після народження доньки ми за порадою Антонової родини придбали квартиру в новобудові, від якої 10 хвилин пішки до будинку свекрів. І тут сталося те, чого я боялася. Ми сідаємо обідати, чоловік їсть те, що і я, легку і здорову їжу, а потім біжить в гості до матусі, яка годує борщами, варениками, і жаліє бідного синочка, якого так жахливо годують вдома.
Скільки вже розмов було про це, ми добре живемо, і сварки у нас тільки через його непомірний апетит і їжу. Питаю його, чи справді так складно пожертвувати солодощами і жирними стравами заради злагоду і спокою в подружжі? Дає слово змінитися, але ж бачу, що за місяць нічого не змінилося, тому впевнена, що і далі бігає до мами, лише потайки. Гадки не маю, що робити, вже і про розлучення починаю замислюватися. Засмучує мене це, особливо його брехня. Не знаю, як нам жити з ним надалі.
