Зі своєю свекрухою я познайомилась ще до весілля і вже тоді зрозуміла, що жінка вона в край неnередбачувана. Але те, що вона влaштyвала на нашому весіллі, було занадт0 навіть для неї.
Після того, як усі гості вручили нам подарунки та пішли у зал, свекруха підійшла до нас з чоловіком та заявила, що усі подаровані гроші по праву належать їй. Пояснила це тим, що вона ж доклала усі свої кошти до організації весілля і тепер їй немає на що жити. Сказати, що я була шокована — це, мабуть, не сказати нічого. Мало того, що коли свекруха сама пропонувала нам допомогу, то й словом не обмовилась, що ми ще залишимось їй щось винні, то й сума та була в рази менша, за ту, що нам подарували. Я, мабуть, так би й не знайшла, що відповісти свекрусі, але діло у свої руки взяв коханий. Він спокійно пояснив матері, що ці гроші ми не зможемо їй віддати, оскільки вже запланували витратити їх на весільну подорож.
Така відповідь свекруху в край не задовольнила і жінка здійняла справжню істерику. На шум почали сходитися гості, але на щастя, свекру вдалось швидко заспокоїти дружину. Звісно настрій був безжально зіпсований і все свято я провела зі сльозами на очах.
Я наївно сподівалась, що у той день свекруха була просто на емоціях і подібне більше не повториться. Проте неприємний сюрприз очікував на нас вже після повернення з медового місяця. Ми не змогли попасти у власну квартиру, через те, що замок у дверях змінений. За ці три тижні, які ми провели на відпочинку, у нашу квартиру, за ініціативою моєї дорогої свекрухи, переїхав молодший брат чоловіка. Організувати це було не складно, адже перед від’їздом ми залишили свекрусі ключ, щоб та доглядала за рослинами. Варто сказати, що ту квартиру батьки подарували мені на закінчення школи.
Взагалі я родом з маленького містечка, що всього за сто кілометрів від Києва. На закінчення школи батьки зробили мені дуже неочікуваний подарунок — однокімнатну квартиру недалеко від самого центру столиці. То ж природно, що я була в край розлючена тим фактом, що не можу попасти у власну ж домівку!
Хвилин двадцять ми безрезультатно стукали у двері, а тоді вирішили викликати майстра, щоб той зламав замок. Коли ми увійшли у квартиру, то побачили брата чоловіка, який сидів у навушниках та дивився фільм. Побачивши нас розлючених, хлопець розгубився, а тоді розповів у чому справа. Дізнавшись, що це все організувала свекруха, моя ненависть до неї лише зросла.
Зі слів брата чоловіка, мама розповіла, що ми самі запросили його пожити у нас, а замок потрібно змінити, тому що я загубила ключі. Я була не в собі від злості. Звісно, ми все пояснили хлопцю і відвезли його назад у квартиру свекрухи, а заодно вирішили з нею поговорити. Чоловік висловив своїй матері все: і те, що їй не слід лізти у наше життя, і те, що вона не має права приймати такі рішення за нас, і, навіть, те, що якщо таке повториться, він перестане з нею спілкуватись.
У своє виправдання свекруха лише сказала, що ми тепер одна сім’я і вона має повне право приймати рішення, які стосуються і нас. Тут вже увірвався мій терпець. Я зі всіх сил намагалась зберігати спокій і делікатно пояснити свекрусі, що у справах, які стосуються моєї сім’ї та квартири, я буду приймати рішення самостійно. Свекруха лише розвернулася та вийшла з кімнати. На цьому розмова закінчилась.
З часом нам вдалось помиритися та забути за ту історію, але відтоді свекруха так і не ступила, навіть, на поріг нашої квартири. Усі зустрічі відбуваються лише у неї вдома або ж на нейтральній території. Мабуть, свекрусі стало соромно за свій вчинок, тому і не хоче до нас приходити.
