Коли я була на роботі, мій чоловік, Дмитро, пішов забирати дітей, а коли я підбігла до нього, він просто не відчинив двері.
Тепер я живу у батьківського двору в селі під Києвом, а діти Олекса і Марічка живуть у квартирі з Дмитром. І це не тому, що він їх безмежно кохає, а тому, що вирішив мене «покарати» таким чином.
Наше знайомство почалося гарно. Нас звязав спільний знайомий у Львівському кавярні «Кавовий дім». Ми одразу полюбили одне одного і, не затримуючись, вирішили одружитися. Через рік і вже під козацьким вітром ми сказали «так». Я вже була вагітна, а батьки з обох боків допомагали нам шукати житло. Купили скромну однокімнатну квартиру в Одеському масиві «Сонячний». Хоча простір був крихкий, це була наша власна оселя.
Одразу після народження сина Олекси проблеми не заставили себе чекати. Дмитро не було готовий до того, що малюк всю ніч плаче, а в будинку розкидані іграшки та підвісні підгузки наче нова мода. Йому не до вподоби, що я весь час вишукуюсь з малим.
Через рік знову раділи я чекала ще одне дитя і народила Марічку. Але наші стосунки почали розвалюватися, бо однокімнатна квартира стала схожою на шкільну столову: тісно, шумно, і Димка часто був роздратований. Ми постійно сварились.
Дмитро звинуватив мене у всьому: у тому, що батьки не підготували нам гідну оселю, у тому, що я після двох пологів трохи «заповнена», у тому, що я погана мати і що діти шумлять, немов гуркіт у Дніпрі. Крок за кроком сімя розвалювалася, мов осінній лист.
Я вирішила віддати дітей у дитячий садок і шукати роботу. Раніше я була вдома, а тепер Дмитро все частіше приходив увечері під вугіллям, вже не зовсім «чистим». Вимоги до мене та дітей зростали, і я зрозуміла, що можу залишити його і жити самостійно, якщо заробитиму власні гривні.
Знайшла роботу в офісі в центрі Києва і випадково познайомилася з добрим чоловіком, Сергієм. Ми почали зустрічатися це стало для мене «вентилем», адже вдома чекали лише прибирання, пральна машина, горіхи в каструлі і запаморочений Дмитро.
Одного вечора я вже не витримала і вирішила діяти. Забрала Олексу і Марічку і переїхала до батьків на кілька днів, а потім орендувала власну квартиру в Харкові. Працювала, плакала на роботі, але й жила своїм життям.
Через кілька тижнів, коли я була в офісі, Дмитро зайшов до дитсадка і забрав дітей. Я підбігла до нього, а він, мов привид, не відкрив двері, навіть коли стояв у під’їзді.
Тепер він ставить переді мною умову: «Або ти повертаєшся додому, або я подаю на розлучення, діти залишаються зі мною, а ти сплачуєш аліменти». Боюсь, що суд може схилитися на його бік, бо у нього є знайомі і «високі» звязки.
Найгірше, що він зовсім не турбується про дітей, а лише використовує їх, щоб мене підштовхнути. В глибині душі я знаю, що якщо не піддамся його вимогам, діти раптом зрозуміють, що вони краще зі мною. Але як довго чекати, коли кожен день здається нескінченним, я просто не уявляю
