З Інгою Василівною ми познайомились на відпочинку у горах. У розмові я запитала її про дітей та онуків, по її реакції я зрозуміла, що тема для неї дуже проблемна. Жінка розповіла мені, що у неї є син та донька. Обидва пов’язали свої життя з медициною, але у різних її направленнях. Донька вже має власну гінекологічну клініку у столиці, а син — дуже шановних хірург, але поїхав він дуже далеко від дому. Зараз працює і живе за кордоном. Жінку дуже турбувало те, що їй вже далеко за сімдесят, а онуків не подарувала ні дочка ні син.
Дочка Інги Василівни, Аліса, зростала справжньою красунею і розумницею. Всі шкільні роки дівчина провела у театральній секції. Тому ніхто не здивувався, коли після закінчення школи, вона поїхала у столицю вступати до театрального університету. З якоїсь причини, викладачі забракували її виступ та екзамени, тому вона не вступила того року. Залишилась у столиці, рік працювала у дитячому санаторії вожатою. Після чого з першої спроби вступила до кращого медицинского університету столиці. Потім вивчилась на лікаря, і згодом вже відкрила свою клініку.
Матеріально Аліса вже забезпечила своє життя до самої см ерті, але особистого щастя так і немає. Двічі виходила заміж, але обидва рази невдало. Перший чоловік був сильно старший за неї, і згодом вона втекла від нього. А з другим чоловіком щось теж не склалося і він пішов від Аліси. Їй зараз вже майже п’ятдесят, а ні сімейного щастя, ні дітей немає. Інга Василівна переживає, кому ж дістанеться все зароблене Алісою, якщо у неї немає дітей.
А син жінки, Микола, ще старший за Алісу. Йому вже майже шістдесят років, а він жодного разу не був у шлюбі. Він присвятив все своє життя роботі. Він не практикуючий лікар,а науковий робітник. Додому приїжджає дуже рідко, жінка не бачила його вже років п’ять.
Інга Василівна дякує інтернету та мобільним телефонам за те, що може хоч бачитись зі своїми дітьми. І вони ось на день народження подарували їй цю подорож, щоб вдома так сумно не було.
Потім жінка почала розповідати як склалося її життя. Виявилось, що її виховувала рідна тітка. У неї не було дітей і її це дуже засмучувало. Тому коли матір Інги Василівни народила вже шосту дитину, сестра дуже прохала віддати дівчинку їй. Жінка погодилась, через те, що жили вони з дітьми в злиднях, це ж був час після війни. Ось так Інга Василівна почала жити у рідної тітки. І жила доволі добре. Тітка заробляла достатньо, щоб балувати свою новоспечену доньку. Майже не кожен день купувала їй ляльок та нові наряди.
Коли Інга закінчила школу, то поїхала на навчання далеко від дому тітки, там вже й вийшла заміж та народила двох дітей. Дуже рідко виходило приїжджати до тітки у гості,через домашні клопоти. А в один момент тітка сама приїхала до Інги Василівни додому. І виглядала вона дуже хворою, дуже постарівшою. Коли вже тітка затрималась у гостях і жила у родини більше тижня, Інга Василівна вирішила запитати, коли ж вона збирається додому. На що здивована тітка відповіла, що вона не збирається їхати. Вона хотіла, щоб її хвору вже доглядали, А Інга Василівна розуміла, що ні їй ні чоловіку не подобається те, що тітка вже довго гостює, а про те щоб залишити її у себе навіть мови не було. І вона почала пояснювати тітці, що у неї ж сім’я, діти, за ними теж потрібно встигати доглядати. Звісно тітка дуже образилась, зібрала свої речі і повернулась додому. Єдине що вона сказала коли виходила з квартири “ дочки”, це побажання того, щоб дітей Інги також у старості ніхто не доглядав, як її.
Через декілька днів після того як тітка поїхала, жінці прийшла телеграма з повідомленням про те, що тітка померла. І лише через довгий час Інга згадала слова своєї тітки.
