«Ти більше мені не потрібна»: як чоловік покинув дружину, коли їй дозволили стати матір’ю
Коли Марічка поверталася з роботи в п’ятничний вечір, вона навіть не здогадувалася, що цей день розверне її життя. Відчинивши двері, вона, як завжди, покликала:
— Коханий, я вдома!
Тиша. У будинку було неприродньо тихо.
— Дивно… Він же мав бути вже тут, — подумала жінка і пішла у спальню.
Вона штовхнула двері — і завмерла на місці. Андрій, її чоловік, стояв біля ліжка і поспішно складав речі у валізу.
— Андрію… Що ти робиш? — прошепотіла Марічка, не вірячи очам.
— Я йду, — спокійно відповів він, навіть не піднявши на неї очей.
— Як йдеш? Чому?! Що сталося?
— Все через твого батька, — кинув він роздратовано.
— Мого батька?.. А він тут до чого?
Марічка не розуміла — ні слів, ні сенсу, ні того, що взагалі відбувається. А тим часом її сімейне життя, в яке вона вклала стільки теплоти, любові й терпіння, руйнувалося прямо перед нею.
Вони познайомилися, коли Марічці було двадцять вісім. Андрій був старший на вісім років — впевнений, привабливий, досвідчений. Тоді їй здавалося, що вона зустріла справжнього чоловіка. Родичі, друзі, всі навколо твердили, що вже пора заміж. Годинник тикає, вік, кажуть, не дівочий. Марічка почала дивитися на кожного потенційного залицяльника як на майбутнього чоловіка — і це лякало чоловіків.
Але з Андрієм все було інакше. Познайомилися через колегу в кав’ярні, розговорилися — і покотилося. Він був чемним, уважним. А коли дізнався, що у Марічки є своя квартира, нова іномарка, гарна посада в міській раді й батько-бізнесмен, — раптом став особливо турботливим і ніжним.
Через рік вони зіграли розкішне весілля. Все за її кошти. Андрій не заперечував. Більше того — із захопленням погодився на посаду продавця в одному з магазинів тестя.
Сімейне життя спочатку здавалося казкою: подорожі за кордон, вечері, подарунки. Лише одна деталь псувала картину: Андрій ніде не платив. Усюди — Марічка. Спочатку вона не звертала уваги. Потім почала просити. Потім — благати.
— Чому я все тягну сама? — скаржилася вона подрузі. — Хочу почуватися жінкою, крихкою, за якою доглядають.
Але Андрій лише сміявся:
— Кохана, не дурій. У нас усе добре. Не звертай уваги на дрібниці.
На роботі він практично нічого не робив, більшість часу проводив у телефоні, а гроші, які заробляв, відкладав на свій рахунок. Марічка нічого не підозрювала.
А потім захворіла. Серйозно. На місяць опинилася в лікарні. Батьки відвідували її щодня, Андрій — рідко. Коли вона повернулася додому, ахнула: бруд, немиті тарілки, сміття на підлозі.
— Ти взагалі не прибирався?! — скрикнула вона.
— А з чого б? Це жіноча справа, — відповів він ліниво.
— Але я була в лікарні, Андрію! І все одно прибирати доведеться мені?!
— Ну, ти ж уже вдома. Ось і прибирай.
Марічка, хитаючись від слабості, викликала клінінгову службу. Лікар сказав: одужання займе щонайменше рік. Про вагітність поки й думати не варто.
Коли через рік лікарі нарешті дозволили їй вагітніти, вона з трепетом розповіла про це чоловікові.
— Уяви? Нам тепер можна… Можемо почати планувати!
— Ну… Я зараз зайнятий. Не до цього, — буркнув він, уткнувшись у геймпад. Нова приставка, куплена на її гроші, тепер була його сенсом життя.
Минули тижні. Він як і раніше відмахувався. А одного разу випалив:
— Знаєш, Марічко… Я йду. І дитини від тебе не хочу.
— Що ти кажеш?!
— Я тебе не кохаю. Та й не кохав. Просто з тобою було зручно. Квартира, гроші, машина. Зараз усе набридло. Втомився я від тебе. Ти більше мені не потрібна.
— Андрію, ти… ти не можеш так. Ти ж бачив, як я лікувалася, як чекала!..
— Твої проблеми. Не мої. Я вільна людина.
Він захлопнув валізу, сунув туди приставку — і пішов.
Марічка не їла, не спала, сиділа в квартирі, дивлячись у порожнечу. Через три дні приехали стурбовані батьки. Батько, побачивши доньку в такому стані, ледве стримав лютість.
Вони забрали Марічку до себе в заміський будинок. Андрія звільнили того ж вечора. А незабаром Олегові Миколайовичу вдалося через знайомих анулювати банківський рахунок зятя. Всі його «заощадження» — зникли.
Андрій залишився з порожніми кишенями, без роботи, без житла. Йому ледве вистачило грошей на оренду кімнати. Що робити далі — він не знав.
А Марічка через кілька місяців влаштувалася на нову роботу. Там вона зустріла чоловіка на ім’я Тарас. Він не був молодим, але був чесним, спокійним, і з першого погляду проникся до неї повагою та добротоА через рік у них народилася донечка Зоряна, яка з першого дня об’єднала їхнє життя ще міцніше.
