В родині розлад і дому не рад.
«Я його ненавиджу! Він мені не батько! Хай тікає геть! Ми й без нього проживемо», Ліля шалено кричала на вітчима. Я не розуміла цього сімейного вогню. Чому не жити мирно? Я й гадки не мала, які бурі клекотіли під цим дахом.
У Лілі була молодша сестра по матері Соломія. Та спільна дитина матері й вітчима. Мені здавалося, що він ставився до обох однаково. Але це лише здалеку. Насправді, Ліля ніколи не поспішала додому після школи. Вона вираховувала, коли її ворог номер один огидний вітчим піде на роботу. Та якщо помилилась, і він ще був вдома, Лілю заливало злістю.
Вона шепотіла мені:
«Він тут! Наталю, посиди в моїй кімнаті».
А сама демонстративно зачинялась у ванній і чекала, поки вітчим вийде. Щойно двері за ним зачинялися, Ліля виходила з добровільного заточення, важко зітхала:
«Нарешті пішов! Наталю, тобі пощастило маєш рідного тата. А я от мучаюсь»
Її мати була майстринею господарювати. У цій родині їжа була культом. Сніданок, обід, полуденок, вечеря усе за розкладом, за калоріями, за вітамінами. Як би я не зайшла до Лілі на столі завжди чекав теплий обід. Усі каструлі, сквородки вкриті рушником, готуючись до їдців.
Ліля не любила сестру Соломію, молодшу на десять років. Дражнила її, билась з нею. Але з роками вони стануть нерозлучними.
Ліля вийде заміж, народить доньку. Потім усі, крім вітчима, виїдуть на ПМЖ до Німеччини.
Через дванадцять років вона народить ще одну. Соломія залишиться старою дівою, але буде допомагати сестрі виховувати дітей. У чужій країні їхня родина стане ще міцнішою. З рідним батьком Ліля листуватиметься аж до його смерті. У нього буде інша жінка. Вона його єдина донька.
Я виросла в повній родині, та всі мої подруги були без батька. Тоді, у дитинстві, я не розуміла їхніх претензій до вітчимів. Але їм було нелегко.
У Оксани мати й вітчим були запеклими алкоголіками. Вона соромилася їх. Ніколи не запрошувала гостей. Знала вітчим нарікатиме, а мати підтримає й ще й лусне по потилиці. Але, досягнувши 15 років, Оксана вже могла дати відсіч кому завгодно, тому вітчим із матірю залишили її у спокої.
«Наталю, запрошую тебе на день народження!» радісно повідомила Оксана.
Я здивувалася:
«До тебе? Мені якось страшно Вітчим не вижен«Не виженеть! Його влада скінчилась тепер мій рідний батько мене захистить».
