Якось забігла я до тітки Галини, передати їй якісь папери. Зустрічаємось ми хіба що на Пасху чи Різдво, а тут обставини притисли треба було порішати справи швидко. Якщо чесно, тітка моя живе, як-то кажуть, не в шоколаді, але справа взагалі не в грошах. Я не з скупих, але ж порядок у хаті святе діло! Можна жити скромно, але чисто, правда ж?
У тіткиної квартирі на стінах цілий музей курячого пилу. Там і керамічні зайчики, і старі чашки, і банки з-під огірків, виставлені рядами ніби музейні експонати. У ванній стоїть котячий лоток (її Василько ним користується), так тітка миє його «раз на Михайла». Під ногами пакети, фантики сміття, куди не глянь. У повітрі сморід такий, що навіть мухи відмовляються літати.
Тітка Галина вирішила мене пригостити «Ой, дитино, посидь, поїж». Почала сервірувати стіл і діставати посуд. Я дивлюсь виделки якісь клейкі, на тарілках вчорашній борщ підсох. Поки вона накладала свою знамениту гречку з казанка, я нишком витягла з сумки антисептичні серветки й давай терти виделки як відьма мітлу перед Великоднем.
Тут тітка й підловила мене на гарячому. Я тільки встромила виделку в гречку, а вона питає:
А що ти, Оксанко, не голодна, чи тобі не смакує?
Що тут скажеш? Може, у вас теж були такі родинні пригоди?