Ярослав увійшов у кімнату, де дружина дивилася серіал, і тихо промовив:
— Дзвонив брат. Каже, що вони з Олесею хочуть у суботу приїхати. Потрібно поговорити.
— Чудово! Ти ж знаєш, я завжди рада гостям, — усміхнулася Соломія.
— Але він додав, що розмова буде серйозна, — Ярослав глянув на дружину напруженим поглядом. — Без дружин. Тільки вдвох.
— Ти не здогадуєшся, про що піде мова? — Соломія схвилювалась.
Ярослав замовк, опустив очі… І раптом зрозумів: справа в спадщині.
Два місяці тому вони оформили права на спадок. Тітка Марія, старша сестра їхньої матері, не мала дітей і прожила життя самотньою, але сильною жінкою. Коли здоров’я почало підводити, вона кликала на допомогу небожів. Лише Ярослав із Соломією піклувалися про неї — возили по лікарях, купували ліки, платили за сидівку, відправляли в санаторій. Решта родичів — лише раз на рік листівку надсилали.
Не дивно, що тітка Марія залишила все їм: і двокімнатну квартиру в центрі Києва, і затишну дачу під Ірпенем.
Субота. Олеся і Данило приїхали вчасно. Без усмішок, без зайвих слів. Сіли у вітальні й одразу до справи:
— Добре, тітка залишила вам квартиру. Але дача — це вже занадто, — заговорив Данило.
— Ми за нею доглядали! — підхопила Олеся. — Траву косила, клумби поливала. Ми з дітьми там кожне літо жили.
— А тітку хоча б раз вивозили? — спокійно запитала Соломія. — Хоча б раз виконали її прохання? Вона ж благала вас відвезти її на дачу, подихати свіжим повітрям…
— Ну, у нас свої клопоти. Діти, робота… — пробурчала Олеся.
— Ось саме тому тітка і вчинила по-своєму, — тихо сказав Ярослав.
— Ви її просто обдурили! — не витримав Данило. — Ти що, не чоловік, якщо з родичами не можеш поділитись?!
— А ти чоловік, коли за розвалюху б’єшся? — спокійно, але різко відповів брат.
Гості пішли розлючені. Але вже зранку задзвонив телефон.
— Ярославе, ти що, замки на дачі змінив?! — кричав Данило. — Ми з Русланом приїхали за речами, а потрапити не можемо!
— Змінив. Бо не попередили. Приходьте наступної суботи — приберемо. Заберете своє, — відповів Ярослав і поклав слухавку.
— Ти ж як знала? — здивувався він, звертаючись до дружини.
— А ти своїх родичів не знав? Якби не змінив замки, вони б і мебель вивезли. Не сумнівайся.
Через місяць вони продали і дачу, і свою трешку. Купили простоЧерез місяць вони продали і дачу, і свою трешку, купивши затишну оселю в Одесі, де море було на відстані кроку, а життя — спокійним, без непроханих гостей.
