Мій син захотів одружитись, але всі сусідки попереджали, що його «наставлять роги». Казали, що майбутня невістка любить погуляти і лише прикидається скромною. Я навіть посварилася з сусідами, тому що думала — заздрять, ось і намовляли. Пліткарі! А мені майбутня невістка сподобалася — красива, з косами, натуральна, худенька. А зараз кожна друга «надута», з губами-варениками. Дурні модниці одним словом. А в цієї спокійний характер, не кривляється. Тільки незабаром з’ясувалося, що це все удавання.
Коли весілля зіграли, то стали молодята жити в будинку моєї матері, а раніше ми його здавали. Згодом у них дочка народилася — дуже схожа на мого сина. Я так люблю цю дитину. Частенько гуляю з нею на очах у сусідів. Щоб довести їм, що вони помилялися. Навіть мій чоловік її полюбив, як рідну. Хоча він для сина вітчим. Коротше кажучи, всі були щасливі. Я часто сиділа з малою, щоб допомогти молодим.
Коли закінчився декрет, невістка пішла працювати на іншу роботу в офіс. Синові спочатку все подобалося, а потім дружина стала затримуватися на роботі допізна: звіти, ревізії. А коли дружина знову завагітніла, то він навіть зрадів. Начебто вона знову вдома осяде, за малюками буде дивитися. Він рахував дні до її чергового декрету. Друга дитина народився, коли першому уже 5 було.
Після народження другої дівчинки ми помітили, що вона не схожа ні на кого з нас і навіть на рідню мами. Чорненьке волосся, темна шкіра, карі очі. Ні у кого нічого подібного не було. Всі почали думати, що тут щось не чисто, радили синові зробити аналіз ДНК. Я відмовляла — адже дівчинка переросте, зміниться. Тільки один з друзів сина його підбив — мовляв, в курсі він, як на її роботі все поводяться. Син нічого нам говорити не став — просто взяв і сам пішов з донькою до лікарні. А коли отримав результати аналізів, то всі були в шоці. Він не батько! Ой що тут почалося! Невістка кричала, що він не мав права робити це таємно від неї. Я теж думала, що для цього згода матері потрібна. А як виявилося — ні!
Відразу ж подав на розлучення. Невістка поїхала до батьків. На квартирі знову мешканців поселили. А син переїхав в інше місто, щоб не ганьбитися. Зараз працює, осів там будує власне житло і справно платить аліменти на першу дитину. Тільки ми ж тепер з нею не бачимося! Невістка ображена, не визнає своєї провини. Нічого добитися не можемо. Але ж ми не винні, що вона загуляла? Як тепер з онукою бачитися? А сусіди ходять із задоволеними пиками — мовляв, ми ж говорили!
