Коли я виповнила пятнадцять, мої батьки раптом вирішили, що їхньому щастю бракує ще однієї дитини. Так зявився мій братик, і вся відповідальність за нього впала на мене. В мене не лишилося часу на уроки, а за погані оцінки мене карали. Але найгірше чекало попереду: «Поки брат не зкінчить школу, забудь про хлопців!» грізно сказав батько. Я зрозуміла треба тікати.
Того дня, коли народився Дмитро, усі вітали мене й бажали щастя, але мені було не до святкувань.
Мати раділа, що має доньку, але не через любов я була безкоштовною нянкою. Коли братові виповнився рік, вона раптом перестала годувати й пішла на роботу. Бабуся приходила вранці, але до мого повернення зі школи вже спала або йшла додому. Дмитро лишався на мене. Він плакав часто, а я не знала, як його заспокоїти.
Мені навіть не вистачало часу поїсти. Я мала його переодягнути, викупати, нагодувати, постійно готувати нову їжу. Коли батьки поверталися й бачили брудний посуд чи непрасуваний одяг, вони починали кричати, що я ледариця і нахлібниця. Тоді я садилася за уроки, які не встигала у школі й так було погано. Вчителі, жаліючи мене, ставили трійки, але й за це мене лаяли.
«Пралька прає, посуд споліскує, а ти що робиш увесь день? Мабуть, лише про гулянки думаєш!»
Батько гарчав, а мати мовчки кивала. Наче забула, як це провести кілька годин з малим і ще й все встигнути.
Пралька справляється, так. Але її треба ввімкнути, речі повісити, попередній день відпрасувати. Посудомий навіть не можна було вмикати вдень забагато електрики, а дитячий посуд мити лише вручну. І щоденне миття підлоги бо Дмитро вже був жвавим, повзав і бігав по всьому.
Трохи легше стало, коли він пішов у садочок. Батьки вимагали, щоб я забирала його й годувала після школи. Хоча так у мене зявилося кілька годин для себе. Я почала більше вчитися й закінчила рік без трійок.
Мріяла вступити на біологію єдину науку, що мене цікавила. Але батьки були проти.
«Універ у центрі, їхати півтори години. А коли повертатися? Дмитра треба забирати, а потім із ним возитись. Навіть не думай!»
Вони були непохитні, тому місце навчання вибрали. Найближче до дому кулінарний технікум, де я вчилася на кондиторку. Перший семестр пройшов у тумані тепер це назвали б депресією. Але потім я захопилася. Навчилася печи торти, готувати печиво та десерти.
На другому курсі я влаштувалася на підробіток у вихідні в кафе неподалі. Батьки спочатку сварилися, що мене нема вдома, але я відстояла цей дрібний шматок свободи. Після технікуму мене взяли на повний день.
Незабаром у кафе прийшов новий шеф. Ми почали зустрічатися після змін, і знову почалися скандали. Батько кілька разів приходив після моєї зміни, щоб забрати мене додому. Одного разу організували «сімейну ра
