Коли мене вперше штовхнули з ліжка, я подумала, що це випадковість — але тепер я подаю на розлучення.
У невеличкому містечку під Полтавою, де зимові вітри завивають, як віщуни біди, моє життя, що почалося з мрії про щастя, перетворилося на кошмар. Мене звати Оксана, мені 27, і всього місяць тому я вийшла заміж за Тараса. Але те, що сталось під час нашого першого спільного Нового року, стало для мене останньою краплею. Я вирішила на розлучення, і моє серце розривається від болю й рішучості.
### Казка, що виявилася пасткою
Коли я зустріла Тараса, мені здавалося, що знайшла свою долю. Він був чарівним, уважним, іскра в очах світила. Ми зустрічалися рік, і кожен день був сповнений сміху й планів. Він обіцяв мені родину, затишний дім, дітей. Я вірила йому всім серцем. Весілля було скромним, але теплим — наші рідні раділи, а я почувалася на вершині світу. Але вже через тиждень після весілля я почала звертати увагу на його дивні вчинки, які спочатку списувала на втому чи стрес.
Перший тривожний дзвіночок пролунав, коли він, нап’явшись на вечірці з друзями, різко відштовхнув мене, коли я намагалася відвести його додому. Я подумала, що це випадковість, що він просто перебрав. Та потім такі «випадковості» почали повторюватися. Тарас міг різко підвищити голос, якщо щось робила не так, як він хотів. Його теплі слова змінилися на холодність, а обійми — на байдужість. Я намагалася себе переконати, що це тимчасово, що ми притираємося. Але перший день нового року перекреслив усі мої ілюзії.
### Кошмар першого січня
31 грудня ми святкували Новий рік удвох. Я готувала святкову вечерю, прикрашала квартиру, мріяючи, що це стане початком нашого щасливого спільного життя. Тарас був у гарному настрої, ми пили шампанське, сміялися. Але до півночі він почав пити все більше, і його веселоща перетворилася на агресію. Коли я запропонувала лягти спати, він накричав: «Не псуй мені свято!» Я пішла у спальню, сподіваючись, що він заспокоїться.
Вранці 1 січня я прокинулася від різкого поштовху. Тарас, з почервонілими від алкоголю очима, буквально зіштовхнув мене з ліжка. Я вдарилася об підлогу, біль пронизав тіло, але ще гірше було від його слів: «Ти мені заважаєш спати, вставай і роби щось корисне!» Я завмерла, не вірячи вухам. Це був не мій Тарас, не той чоловік, за якого я вийшла заміж. Я спробувала заговорити, але він лише махнув рукою й відвернувся до стіни.
### Правда, яка вбиває
Цей випадок став не поодиноким. За місяць шлюбу я зрозуміла, що Тарас — не той, ким здавався. Його «випадкові» поштовхи, грубі слова, байдужість до моїх почуттів — усе це було не помилкою, а його справжнім обличчям. Він міг принизити мене перед друзями, назвавши «нічогорізкою», якщо вечеря була не на його смак. Він вимагав, щоб я підлаштовувалася під нього, ігноруючи мої бажання. А я, у свої 27, почувалася старою, замкненою у клітці.
Моя мама, Наталія Петрівна, плакала, коли я розповіла їй правду. Вона благала мене потерпіти: «Оксанко, шлюб — це робота, дай йому час». Але як терпіти людину, яка тебе не поважає? Як будувати родину з тим, хто бачить у тобі лише прислугу? Я намагалася говорити з Тарасом, але він лише сміявся: «Не вигадуй, ти занадто чутлива». Його байдужість добивала мене.
### Рішення, яке врятує мене
Вчора я ухвалила рішення: я подаю на розлучення. Мені страшно — я ніколи не думала, що у 27 залишуся сама, з розбитим серцем і зруйнованими мріями. Але ще страшніше, залишитися з людиною, яка мене руйнує. Я не хочу жити у страху, що наступний «поштовх» буде сильнішим. Я не хочу прокидатися з думкою, що моє життя — це помилка.
Мої подруги підтримують мене, але деякі, як і мама, кажуть: «Подумай, раптом він зміниться?» Але я знаю: Тарас не зміниться. Його маска впала, і я побачила його справжнього. Я заслуговую більшого — любові, поваги, безпеки. Нехай залишуся одна, нехай люди будуть перешіптуватися у мене за спиною, але я вибираю себе.
### Крок у невідомість
Розлучення — це не кінець, а початок. Я вірю, що знайду сили побудувати нове життя. Можливо, повернуся до своєї мрії стати дизайнеркою, можливо, поїду подорожувати. Я молода, і в мене є час. Мій біль — це ціна за свободу, і я готова її заплатити. Тарас думав, що зможе зламати мене, але помилився. Я не його жертва — я жінка, яка знає собі ціну.
Ця історія — мій крик про гідність. Я вийшла заміж із любов’ю, але йду з рішучістю. Нехай перший січень став для мене кошмаром, але він же подарував мені ясність. Я більше не дозволю нікому штовхати мене — ні з ліжка, ні з мого власного життя. Я обираю себе.
