Ой, скільки років минуло з того дня, а все згадується мені, ніби вчора було. Я тоді жила з Олексієм майже п’ятнадцять літ і куди тільки подівся той наш спокій, та затишок родинний? Бували й радощі, й сварки, як у всякій сімї, але завжди думала: головне повага, без неї сімя не витримає.
А того вечора Олексій прийшов додому й кинув мені:
Ганно, я йду.
Я навіть не одразу збагнула, що він має на увазі.
Що значить йдеш? Ти що, здурів?
Так, іду. В мене давно є інша. Їй двадцять років, молодша від мене на шістнадцять літ! Я залишаюсь із нею.
Та вона ж тобі в доньки годиться!
Не перебільшуй, дорога. Вже доросла.
Підійшов, подивився зверху вниз, як на чужу.
В Марії батько дуже заможний чоловік. З нею я зможу нарешті жити, як давно мріяв, зрозуміла? Вона мені ще й дитину народить, не те що ти!
Кожне його слово, наче гострий ніж у серце. Я розуміла, що рано чи пізно це станеться. Не могла дати йому дитини, але такого приниження не чекала.
Ти б хоч поплакала для пристойності, хмикнув він. А так мені аж ніяково.
Я випросталася, голову підняла.
Нащо мені сльози? Радію за тебе, Лесю! Може, хтось із нас таки дійде до мрії.
Лесик скривився.
Только не згадуй свої малювання! Ти так і не навчилась заробляти! кинув зверхньо.
Малювання моє хобі, тихо відповіла. Якби ти докладався, може й я могла б більше часу собі приділяти.
Ох, годі! Чим тобі ще займатися дітей же немає. Працюй далі.
Повертаюся до нього. Він уже валізу застібає.
Лесю, а нова твоя кохана Працювати не буде, з чого ж ви жити будете?
Це не твоя справа! Але скажу батько Марії все влаштує. Нам треба недовго самим протриматися. А коли вона завагітніє, гроші поллються рікою! Не хвилюйся.
Олексій нарешті грюкнув дверима. Я здригнулася не люблю я різких звуків. Вийшла до вікна. Перед підїздом блищить червона «Тесла» з неї виходить дівчина, кидається йому на шию. Усі бабці з двору позирають от же, не міг піти по-людськи, без показухи…
Я дивно відчула полегшення. Бо життя з ним уже давно нагадувало погану виставу. Його майже не було вдома, а я не наважувалась поставити крапку.
Взяла телефон, набираю подругу.
Христю, що на вечір плануєш?
Ти що, випливла з суму? здивувалася подруга.
Та то лиш хандра. Давай кудись підемо випємо по килимівці, розвіємось. Є ж привід.
Ганно, що в тебе? Таблетки які приймала сьогодні? Точно не температуриш?
Все нормально!
Якщо серйозно я тільки за. А Лесик твій як же?
Хіба він мене тримає? О сьомій у «Вишні»!
Поклала слухавку, засміялась сама до себе колись її прибю. Але це лише на дружбу додає перцю.
Ганна схопила сумочку й застрибнула до маршрутки. День відкрився наче по-іншому.
Христя вже чекала у кавярні, коли я зявилась із запізненням. Але не впізнала мене її очима я вперше за всі роки підстриглася коротко й нафарбувалася, одягла гарну сукню, хоча завше ходила у джинсах.
Ну й даєш, Ганно
Подобається?
Ще й як. Молодшою стала на десяток років! Лесика вигнала?
Сам пішов.
Ми розсміялися. Чоловік із сусіднього столика передав по келишку вина. Виявився Ігорем, років на пять старшим, веселим й ненавязливим. Він провів мене додому, пояснив, що живе поруч, не їздитиме за кермом після келиха-горошини.
Це ти сьогодні свято святкуєш? спитав він під ранок.
Можна й так сказати. Мене чоловік покинув учора, і засміялась я щиро.
Ну й жінка ти, Ганно… Ігор тільки головою похитав.
Три тижні потому сиділи ми з Христею в кафе.
Ганно, як справи з Ігорем?
Христю, я ще ніколи такою щасливою не була. Я відкрита з ним, а він ніби одним помахом знімає всі мої тривоги.
Але щось засмучує?
Та Лесик не може заспокоїтись. Весілля запросину прислав. Мабуть, хоче побачити бідну-нещасну колишню.
Ось гад Візьми Ігоря, заїдете, привітаєте, покажеш, що ти щаслива!
Маріє, ти така гарна, поблажливо каже Лесик своїй новій нареченій.
А тато прийде? Він цілий рік грошей не давав, наче виховує мене працювати
Не переймайся! Заміж же ти виходиш!
Весілля брали у кредит, обидва чекали багатий тесть пробачить, відкриє золотий потік.
Лесю, а твоя прийде?
Уявляєш, так! Вчора дзвонила. Думаю, повертатися проситиме.
Люблю такі сцени!
Я пояснила Ігорю свій план. Він з подивом погодився.
О котрій початок?
О другій.
Як його звати?
Олексій.
Я все зрозумів. Поїхали!
Тільки в дорозі Ігор мені все розповів я аж присіла із несподіванки.
Ми увійшли до банкетної зали разом, я під руку з Ігорем, із гордою посмішкою. І гості, й Олексій з Марією як побачили мене, то ніби остовпіли.
Тату? шепоче Марія.
Ганно? ледве видушує з себе Лесик.
Ігор вручив квіти, конверт:
Вітаю зі створенням родини. Ми з Ганною їдемо у мандри, настав час і нам відпочити. Передаю вам Ганну надійними руками, дозвольте відправитися нашим шляхом.
Ми вийшли хочеться сміятись, але не знаю, чи сприйме це Ігор. І тут він обернувся до мене:
Розумієш, тепер тобі доведеться вийти за мене.
Я подивилася з усмішкою:
Треба, так треба.
Обнявшись, ми рушили до машини. Ігор уже замовляв квитки на південь туди, де сонце й море.
Так скінчилась одна глава мого життя, а почалася нова світла й щаслива, про яку ще колись, певно, згадаю так само з усмішкою.
