Кіт уважно дивився на неї, не вимовляючи ані звуку. Каріна, набравшись рішучості, обережно простягнула руку до нього, сподіваючись, що міцні рукави її куртки захистять від гострих кігтів цього пухнастого безбілетника…
Зміна закінчувалася, і Каріна рушила до хвоста автобуса, прискіпливо заглядаючи під кожне сидіння.
Вона вважала автобус своїм другим домом, адже вдома у неї завжди панували порядок і затишок. Може, тому, що смітити було просто нікому?
Каріно, вже час собі чоловіка шукати, жартували тітки-диспетчерки на зупинці. Тобі ж скоро тридцять, а все сама. Та й чоловіки довго не витримують на цій роботі, пасажири інколи такі вперті трапляються!
Мені тільки хороші трапляються, з усмішкою відповідала вона. Мені подобається моя робота. А чоловік це не кіт чи собака, щоб його заводити!
Тітки переглядалися із співчуттям. Вони знали, що з чоловіком клопотів ще більше, ніж із домашнім улюбленцем.
То заведи собі кота, хоч не одна будеш! радили вони.
Каріна лише зітхала:
Поки ще кіт не заводиться, відповідала вона тіткам і прямувала додому: вмикала тиху музику, готувала вечерю, потім сідала з книжкою і засинала…
Її дні були схожі один на одного, мов дві краплі води. Вихідні вона не надто любила, бо тоді відчувала себе надто самотньою. В такі дні Каріна вирушала кататися в якості пасажирки своїм же маршрутом їй подобалося уявляти, що хтось везе її у краще життя.
І цей день здавався таким, як завжди. Завершивши зміну, дівчина пішла оглядати салон, наводити лад.
Зазирнувши під заднє сидіння, вона спочатку навіть здригнулася: на неї дивилися два зелених ока!
Ой, а ти хто тут? Киця-киця! Як ти туди забрався? присіла Каріна навпочіпки. Чи не загубився часом?
Кіт не відповідав, лише пильно споглядав.
Зітхнувши й зібравши всю сміливість, Каріна обережно потяглася до нього на щастя, шкіряні рукави захистили руки.
Кіт дався витягнути із затишного сховку, і Каріна змогла роздивитися його краще.
Перед нею був розкішний, дорогий перський кіт. На шиї у нього висів ошийник з медальйоном.
Мурчик, прочитала Каріна, повертаючи медальйон. Та невже ти і справді той самий? Великий кіт-маг?
Кіт позіхнув, ніби підтверджуючи своє магічне походження.
І що ж з вами робити, ваша котяча величносте? усміхнувшись, звернулася Каріна. Де будемо господарів шукати?
Кіт жалібно позіхнув. Мовляв сама вигадуй! І їсти не завадить, і поспати хочеться.
Дівчина зрозуміла, що вибору особливого немає. Хоча, якщо чесно, кинути кота надворі вона не змогла б.
Ну гаразд! зітхнула Каріна. Сьогодні заночуєш у мене, а завтра я розклею оголошення з твоїм фото. Напевно, хтось хвилюється і шукає тебе!
Кіт не перечив. Але щойно Каріна рушила до дверей, він вислизнув із її рук і побіг назад, під сидіння. Повернувся, затиснувши щось у зубах.
Що це в тебе? здивувалася Каріна, нахилилась.
Кіт обережно поклав їй на долоню лотерейний білет.
От це так! Каріна роздивлялась знахідку. То ти ще й щасливий білет приніс?
Кіт махнув хвостом й кивнув головою: час додому!
Дорогою Каріна думала, чи згадувати про лотерею в оголошенні. Адже хтось може захотіти обдурити й забрати виграш. Треба бути уважнішою! Поки що пора потішити гостя належною їжею.
Мурчику, який корм хочеш? питала вона в магазині, розглядаючи полиці.
Мурчик цілеспрямовано ткнувся носом у пакетик для дорослих котів із куркою.
Так цей? перепитала Каріна.
Кіт швидко прихопив пакетик зубами. В сумнівах не залишалось сенсу.
Який же ти розумничок! похвалила вона.
Кіт муркнув згоди, немов усвідомлював свою значущість. Купивши товари і собі, Каріна вирушила додому.
Розміщуйся, поставила вона кота на підлогу.
Мурчик одразу пішов перевірити кожен куток хати. Каріна поспішила на кухню тарілочок особливих для котів не мала, тому виділила для нього трохи свого посуду.
Нагодувавши гостя, вона сфотографувала його, підписала і надрукувала оголошення. Про імя і білет ані слова.
Перед сном вона показала листок Мурчику.
Дивись, який ти вийшов гарний! посміхнулася Каріна. Повішу завтра в автобусі, власник, може, й знайдеться… Ой!
Її охопив сумнів: як забрати кота на роботу? Залишити на самоті? Стрес для звіра, та й вона буде весь день переживати.
Раптом пригадала про сусіда Миколу. Він працює вдома, часом вона чула, як той барабанить по клавішах ноутбука. Високий, трохи незграбний, у окулярах. Спілкувались короткими кивками у підїзді.
Зібравши всю свою відвагу, Каріна натиснула дзвінок. Двері відчинив Микола волосся скуйовджене, домашні капці, спортивні штани.
Каріна швидко пояснила ситуацію. Вмовляти не довелося сусід кивнув і взяв у неї ключ.
Дівчина відчула себе трохи ображеною він навіть не звернув на неї уваги. Зітхнувши, покликала:
Киця-киця! Мурчику!
Кіт уже стояв біля балкону, чекав дозволу вийти. Каріна, подумавши, відкрила двері. Разом з Мурчиком вони влаштувались на балконі.
Мурчик легко застрибнув на поруччя, а Каріна завмерла в хвилюванні і простягла руки, щоб підстрахувати.
Кіт подивився на неї з подивом, а потім з гордістю підняв голову до неба. Вона також поглянула туди і побачила зоряне небо.
Одне світило раптом зірвалося й помчало по небу, неначе сльоза. Мурчик лагідно потерся об її долоню, натякаючи, що пора загадати бажання.
Каріна загадала. Вперше за багато років у неї було щире прохання.
Вранці, залишивши Миколі вказівки й монету на корм, пішла на зміну.
Цілий день вона їздила містом (він же рідний Київ!) з оголошенням, але ніхто не заговорив про знайденого кота.
Каріна почувалася винною, але раділа всередині. Ввечері летіла додому, мов на крилах, адже знала: там чекають.
У квартирі пахло кавою. Доброю, свіжозвареною не розчинною, до якої вона звикла. Відчула несамовиту різницю.
Трохи попорядкував, засміявся Микола. Кава у тебе, звісно, так собі, привіз свою. Будеш?
А то ж! усміхнулась Каріна. А Мурчик де?
Кіт одразу вискочив із коридору, на коротких ніжках, задоволений. Він ніжно потерся об Каріну найвища форма схвалення.
Все з ним гаразд, Микола погладив Мурчика. Я давно так не розслаблявся. Сів працювати і просто почав придумувати історії Словом, написав казку про кота.
Даси почитати? щиро зацікавилась Каріна.
Це так, простенько Але якщо любиш казки, читай!
Біля чашок духмяної кави вони разом читали про пригоди кота-магніта, а Мурчик поблажливо стрибав поруч, ніби підказував, що справжні чудеса зовсім поруч.
Казка справді сподобалася. Коли Микола пішов, Каріні стало самотньо. Втім, вона знала: у неї тепер є кіт-друг.
І тут дзвінок у двері.
Мурчик хутко прослідував до дверей, підійшов гордо.
Хто там? гукнула Каріна.
За оголошенням, відповіли за дверима.
Її серце болісно підскочило. Не хотілося відкривати, але відповідальність узяла гору.
На порозі стояв високий літній чоловік у старому темному пальті. Він усміхався:
Не хвилюйся, дитино. Я справді господар. Кота звуть Мурчик.
Кіт миттєво кинувся на руки чоловіка, гостинно забуркотів.
Заходьте, ледве вимовила дівчина.
Чомусь захотілося плакати. Як же так за один день встигла привязатися до кота?
Всередині вони мовчки пили каву, і здавалося старий спілкується з котом подумки.
До речі, озвався той нарешті. Ви нічого більше не знаходили?
Обличчя Каріни залилось румянцем. Вона подала білет.
Це вам, посміхнувся старий.
Але ж це ваш білет! зашарілася Каріна.
Знайшла його саме ти. Тим паче, Мурчик не заперечує! він хитро підморгнув.
Що, якщо він виграшний?
Старий спокійно відповів:
А ти все життя будеш боятися стати щасливою?
Каріна опустила очі. Саме такого бажання вона жадала під зіркою.
Довіряй життю, Каріно, і не сумуй! лагідно сказав старий. Ми ще зустрінемось Коли повернешся
«Звідки?» хотіла спитати вона, але двері вже зачинилися.
Ключ повернувся у замку, і дівчина відчула, як щасливо засинає, подумки переживаючи ту саму казку про могутнього мага, якого в покарання за байдужість перетворили на кота. І він мусить ходити серед людей, поки не розвіє свої чари
Вранці сонце світило яскравіше, пасажири посміхалися, автобус весело підстрибував вулицями Києва.
Вона перевірила білет і, майже не зрадівши, виявила, що виграла подорож до Одеси. Але ще більше її вразили слова начальника:
Відпочинеш гарненько, Каріно. Хлопці впораються, не хвилюйся!
Потім були море, зорі, і відчуття нового щастя.
Повернулася додому оновленою. На сходовому майданчику на неї чекав Микола.
До тебе вчора приходили, сказав він. Просили передати… До речі, ти якась інша щаслива…
Дякую, посміхнулася вона. Що передати, Миколо?
Він зник у квартирі й повернувся із сірим пухнастим кошеням.
Це син твого Мурчика. Звати Артем. Старий сказав, що доглядати за ним можемо лише ми з тобою.
Каріні аж перехопило подих.
Разом? в голосі тремтів подив і тепло.
Разом, впевнено сказав Микола.
Мяу! додав маленький Артем, простягаючи лапку.
Вона простягнула свою руку і зустріла долоню Миколи. У цьому світі стало більше світла, доброти і щастя, яке завжди поруч, якщо не боятися відчиняти для нього серце.
