Коли гук мотора Mercedes зник серед дерев, тиша нависла на мене, мов важка ковдра. Я стояла з торбою в руках, а коліна тремтіли, і кожен подих був болючим. Повітря було насичене запахом вологих листів, моху та гнилої землі. Навіть птахи замовкли. Здавалося, сам ліс знав: тут щось дуже не так.
Я більше не кричала. Сльози, які не прийшли на похорон, тепер самі котилися по щоках. Не через жаль. Через приниження. Через усвідомлення, що моя власна кров мій син відкинув мене, як стару мебліву.
Я сіла на повалений стовбур, намагаючись зібрати думки. Сонце вже хилилося до заходу, світло пожовкло, а тіні витягнулися. У тиші чулося лише калатання серця. Я знала: якщо залишуся тут, помру. Але не могла дозволити йому цього перемоги.
Дістала з торби фото чоловіка. Його обличчя, знайомий теплий усміх, дивився на мене.
Бачиш, Петре, прошепотіла я. На такого виховав. На такого «гарного хлопця» пишався.
Сльоза впала на фотографію. І в цю мить щось у мені перемкнулося. Не страх опанував мною, а воля. Та сама вперта, селянська воля, що тримала мене все життя.
Я підвелася. Якщо він гадав, що я тут згину мовчки, то погано мене знав. Я пережила війну, колгосп, інфляцію, лікарні. Переживу й це.
Я йшла. Не знаю, скільки часу. Ліс був густий, гілки тріщали під ногами. Черевики в багні, серце стукало в горлі. А потім у далечині шелест, а далі обриси хатини. Покинутий мисливський лігво. Дах напівзруйнований, вікна забиті, але всередині було сухо. Знайшла старий ковдру. Лягла на лавку й серед ночі, під совинє курлікання, заснула.
На світанку прокинулася. Тіло боліло, але розум був ясний. Я знала, що робити: повертатися до міста. Не заради помсти. Заради правди. Бо той хлопець, що зміг кинути матір у лісі, більше не був людиною. А такі мають знати життя завжди повертає борги.
Годинами блукала, поки не почула шум машин. Вибралася на дорогу. Вантажівка зупинилася. Водій, сивобородий чоловік років шістдесяти, видивився на мене:
Господи, жінко, що ви тут робите?
Доді йду, тихо відповіла я. Просто син забув повернути мене.
Він більше не розпитував. Посадив мене в кабіну та відвіз до міста. Я пішла до поліції. Молодий сержант дивився на мене з нерозумінням.
Тіточко, це жарт? Ви стверджуєте, що син залишив вас у лісі? То точно не недо
