Оксана Василівна розповіла, що кілька місяців тому її сина скоротили на роботі, а нову у нього не виходило швидко знайти. Дружина його якраз завагітніла, тож витрат було достатньо, і подружжя вирішило переїхати на певний час до батьків дружини.
Дмитро продовжував пошуки хорошої роботи, але і сидіти без копійки не міг собі дозволити, тому допомагав своєму колишньому однокласнику у його бізнесі — компанія займалася ремонтними роботами. Ніяких спеціальних вмінь у чоловіка не було, тож він був напохваті у всіх інших майстрів, і вдавалося заробити хоча б щось.
У той час, що залишався вільним, Діма моніторив сайти з вакансіями за його спеціальністю, обдзвонював фірми, ходив на співбесіди, і чекав на нові завдання з компанії однокласника. Вдома намагався зайвий раз не сидіти, аби не ловити на собі докірливі погляди тещі, та й просто зайвий раз не спілкуватися з ними — у відносинах не все було легко. Коли книжку в парку читав, коли прогулювався вуличками, щоб не йти додому.
Місяці минали, добре оплачувану роботу знайти все ще не вдавалося, а жінка і теща все починали напосідати та розчаровано зітхати щоразу, коли заходила мова про роботу.
— І от щоб покарати, напевне, чи я не знаю з якою метою, вирішили вони Дмитрика мого на дієту макаронну посадити, — пожалілася Оксана Василівна. — Це він мені розказав, як приїхав пізно ввечері з речами і попросився пожити зі мною. А як я можу не пустити дитину? Дозволила, чай заварила та й розпитую, що сталося. І було так, що весь останній тиждень він приходив додому ввечері, а на вечерю самі лише макарони, без нічого. Хоча продуктів не бракувало, сама дружина і її батьки нормально харчувалися завжди. Ну, один день мовчки поїв, другий, третій. Потім питає, чи є хоч щось до макаронів, салат хоча б, чи шматочок ковбаси, а теща йому «А на ковбасу заробляти треба, ти і за це подякував би!»
Тоді Дмитро подякував за вечерю, зібрав найнеобхідніші речі, і поїхав до мами, віддавши дружині ключі від квартири. Через тиждень життя у Оксани Василівни, Дмитру нарешті запропонували гідну посаду в молодій, але досить успішній компанії. Але дружині він про це, здається не повідомляв, та й взагалі не дуже квапиться з нею миритися. Мати його розказала, що почула якось телефонну розмову сина з ріелтором про пошук житла в оренду, але про, що житиме там зі своєю вагітною жінкою, Діма йому нічого не казав.
— Мамо, я такий вдячний тобі за те, що впустила пожити у себе, коли я не мав куди подітися. У мене на днях має бути зарплата, і я переїду на орендовану квартиру, бо негарно то дорослому сину у матері на шиї жити, — сказав якось син Оксані Василівні за вечерею.
А на днях телефонувала сваха і жалілася, що зять її на дзвінки не хоче відповідати, повідомлення від своєї дружини читає, але не відповів на жодне, запитувала, які у нього плани взагалі. А коли почула, що чоловік вже і роботу знайшов, і за оренду квартири домовився, наполягала, аби пані Оксана переконала сина у тому, що неправий він, і не потрібно руйнувати сім’ю. Склалося таке враження, що жінка переконана у своїй правоті. Думає, напевне, що то сухі макарони змусили зятя активніше шукати роботу і привели його до успіху, а не спокій та підтримка матері.
— Я лише не можу зрозуміти, яка ж це сім’я буде? — не розуміє мати Дмитра. — Як лишився без доходу, то мотивували його до правильних дій обвітреними макаронами, а як все почало налагоджуватися з Божою допомогою, то вони тут як тут, згадали про сім’ю. Виходить, що без грошей він їм і не потрібен, ні про які почуття і повагу не йдеться.
Дмитро вирішив не повертатися до дружини, бо має сумніви, що і дитину йому дадуть змогу виховувати по-людськи, а пані Оксана підтримала сина у цьому. Правильно кажуть, що люди пізнаються в біді, і свати себе показали не з хорошого боку.
