ЛЮБИТИ ТЕРПЛІВО, ТЕРПІТИ ЛЮБОВНО
В Івана й Лесі шлюб був благословенний у церкві.
У сам день весілля, коли радісна весільна процесія вже підходила до Свято-Михайлівського собору, раптом налетіла шалена літня буря. Її наче з неба кинули, й зірвала з нареченої фату. Фата підхопилась вітром, закрутилася в повітрі, мов біла пташка, і, стративши силу, впала посеред грязюки. Всі гості тільки здивовано зітхнули. Як раптово буря почалася, так різко і вщухла. Іван кинувся шукати фату, але врятувати її не встиг.
Біла фата лежала у чорній калюжі. Леся, розгубившись, закричала:
Іванко, не підіймай! Я цю фату вже носити не буду!
Бабці, які завжди сиділи на лавках біля собору, одразу перешіптувались: «Ой, тепер у молодих усе життя в бурях та злиднях мине»
Лесі у магазині, що неподалік, купили штучну білу квітку й прикололи у зачіску. Нову фату шукати було ніколи спізнюватись на власне вінчання не можна!
Молодята стояли у притворі храму перед іконами, тримали вінчальні свічки, давали присягу подружнього життя. Це перед Богом. Але ж за кілька днів до того Іван і Леся розписалися в РАЦСі й відсвяткували весілля для людей.
Через три роки подружнього життя в родині вже було двоє дітей донька Соломія і син Тарас. Жили у злагоді, лиха не знали.
Та минуло десять років, і до хати Івана та Лесі несподівано постукала дівчина.
Леся завжди раділа гостям і запрошеним, і незваним. Усі були щиро прийняті, нагодовані смачно й обігріті добрим словом. Але цього разу гість був особливий вона прийшла, коли Івана не було вдома.
Леся оцінювала незнайомку оком жінки: гарна постава, привітна, дуже вродлива і зовсім молода.
Доброго дня, Лесю. Мене звати Василина. Я майбутня дружина вашого чоловіка, так і сказала та дівчина.
О, як цікаво! розгубилася Леся.
І давно Іван у вас заручений? продовжила Леся терпляче.
Вже давно, але я більше не можу чекати. Ми з Іваном чекаємо на дитину, байдужим тоном відповіла Василина.
Оце класика: дружинакоханканезаконна дитина…
Дівчино, а ви знаєте, що наш шлюб з Іваном благословенний? У нас діти!
Я про все знаю. Але у нас теж кохання, і воно також назавжди! А ви можете розлучитися. Він вам уже не вірний. Так можна, я провірила, переконувала Василина.
Ну от, дівчино! Не раджу вам влазити в чужу сімю! Ми самі розберемося із вірністю і любовю!
Василина знизала плечима і швидко пішла.
Леся гучно зачинила двері. «Усе вона вже собі зясувала не бачити тобі Івана!», злилася Леся.
Вона стала помічати, що Іван не так звертає увагу на дітей, на неї. А відмовки то нібито затримки на роботі, то відрядження, то раптом полюбив рибалку чи полювання, хоч раніше ніколи не цікавився. Леся відчула тривогу й напруженість у повітрі, ясний знак інша жінка Та відганяла ці похмурі думки.
Ввечері, як Іван прийшов додому, Леся посадила чоловіка за стіл. Вона знала: спершу нагодуй, потім вирішуй родинні питання.
Коли муж подякував за вечерю, Леся набралася сміливості.
Івасику, ти закоханий? прямо запитала Леся.
Так, насторожено відповів Іван.
До тебе сьогодні приходила твоя Василина. У вас все серйозно?
Я негідник! Без Василини не можу дихати! Пробував порвати не вийшло! Відпусти мене, Лесю!
Відпускаю… Леся розуміла, що марно умовляти. Життя все розставить самотужки.
Іван пішов до Василини.
А Леся поїхала по пораду до священика у Лавру.
Отець Іван уважно вислухав Лесину біду і мовив:
Доню моя, любов довготерпить і не перестає! Маєш право на розлучення твій чоловік згрішив. Можеш пробачити і молитися, чекати його. Дороги Господні несповідимі…
Через два місяці Леся відчула, що під серцем носить дитятко. Це була дитина Івана. Леся вирішила, що то знак і час покаже, що буде далі. Виношувала цю думку і віру до народження сина.
На світ зявився хлопчик. Мама Лесі порадила назвати його Назаром. «Може, доню, твій Іван повернеться. Хто зна!» сказала старенька.
Добре, що мамина підтримка була неабияка. Бабуся всіх діток доглядала, годувала, виховувала й поради давала.
Іван не забував Соломію і Тараса. Дарував їм іграшки, возив до Карпат, передавав Лесі гривні в конверті.
Леся суворо заборонила дітлахам розповідати батькові про молодшого брата Назара. А та чи ж послухають?
Соломія все розказала татові, коли гостювала в нього. Іван подумав, що Леся влаштувала своє особисте життя. Серце боліло від спогадів і гадки не мав, що це його рідний син!
А тим часом Василина після важких втрат двічі втратила дітей. Іван біг по фрукти, солені огірки, шукав крейду Василині, бо їй дуже хотілося. Але перша донечка народилася мертвою. Друга вагітність теж закінчилася трагедією.
Василина вирішила взяти паузу, але доля розпорядилася інакше.
Іван був поруч, жалів, вважав себе винним у всіх нещастях. Усе у кожного стало на свої місця.
До Лесі часто став навідуватися її давній однокурсник Валентин. Колись він любив Лесю, все студентство мріяв про неї, і після інституту просив її вийти заміж. Леся ніколи не бачила його своїм чоловіком занадто прискіпливий, мамин улюбленець, жартів немає, та й занадто «комплікований». Дівчатам на курсі він до вподоби, та коли Леся зустріла Івана, Валентин залишився лише у спогадах.
Одного разу, коли Леся поверталася додому у дощову осінь, до неї в автобусі підсів чоловік.
Можна тут сісти? спитав.
Будь ласка, мовила, не повернувшись, Леся.
Сумуєте? не зупинявся пасажир.
Леся відчувала лише втому й смуток.
Лесю, привіт! раптом упізнала знайомий голос. Скільки літ, скільки зим!
Валентине? Де тебе занесло? радо здивувалася Леся.
Лесю, запроси мене в гості! Дружина твоя не сваритиме?
Валентин купив по дорозі вино, цукерки, фрукти, гостинці дітям.
За теплою вечерею Леся виплакалась у Валентина, відкрилася душею. Йому це стало за щастя мов подушку для сліз вона знайшла. Він слухав, не перебивав. Наприкінці Леся подякувала й поцілувала Валентина у щічку. Для нього це було важливо. Він самотній, без сімї та дітей така вже доля.
Валентин почав приходити до Лесі частіше: усім дітям гостинці, Лесі квіти.
Леся одразу пояснила умови: «Ходи але я чекаю чоловіка. Жодної вольниці!»
Валентину й таке щастя. Краще так, ніж самому.
Буду тебе вважати сестрою, а діток племінниками, сказав щиро й залишився серед своїх.
У сімї Івана теж зміни: Василина народила здорову й гарну дівчинку Божену Божо благословенна донечка.
Василина повністю занурилась у материнство, а згадуючи розмову з Лесею дотепер сумувала за тим, що вкрала у тієї жінки.
Василина лише зараз зрозуміла, якою бідою стала для Лесиної родини. Хоч хотіла впасти їй у ноги та випрохати прощення.
Іван обожнював малу Боженку: подарунки, казки на ніч, купання він усе робив із любовю і турботою.
Час линув швидко
Минуло пять років.
Усі діти підросли, дорослі стали мудрішими.
Сталося так, що Василина тяжко захворіла. Їй було всього тридцять. Іван сипався від розпачу лікарні, дорогі ліки, процедури…
Василина готувалася до прощання з цим світом.
Коли лікарі дозволили забрати вже невиліковну Василину додому, вона з плачем прошепотіла Іванові:
Відвези мене до Лесі. Будь ласка.
Іван здивувався, але не перечив.
Леся знала про Василинину хворобу від Соломії, яка й далі навідувалася до батька. Тож Іван подзвонив, і Леся не відмовила.
Іван приніс хвору на руках у рідну хату.
Вся родина зібралася, чекали пояснення.
Леся поклала Василину на ліжко, підперла подушкою. Василина прошепотіла:
Лесю, прости, якщо можеш! Поможи мені! Візьми Божену, не залишайте її! Я знаю, ти добра. Обіцяй, що роститимеш її з Іваном…
Леся взяла Василину за руку:
Василино! Не Бог карає, самі себе караємо! Я давно тебе пробачила. За Божену не переймайся, не залишимо. Живи у мене з Іваном йому важко, і тобі. А дім великий місця всім вистачить! Побачиш, одужаєш! Для Бога немає неможливого! Не відчайся!
У хаті, як у казці, стало місця всім.
Милу доглядали всі, найвідданіше допомагав Валентин. Він від першого дня трепетно ставився до хворої. Досить швидко Валентин покохав Василину, а Боженку називав «божою ромашечкою». Мала дійсно була красуня!
Василина хотіла жити, боролася за життя
Минуло півроку терпінь і лікування. Василина вийшла на подвіря, почала ходити, дихати на повні груди, тішилася сонцем Життя поволі поверталося.
Василина замислилась про Валентина. Івана вона перестала любити як чоловіка він чужий муж! Цю науку Василина вивчила на все життя: «На чужу купу очі не пуч!».
А Валентин справжній, щирий І Божену прийняв, як свою. З такими й сімї справді бувають. Любові одної людини вистачає на двох. Василина постарається, щоб любов Валентина лише множилася, лише би здоровя дочекатися!
Настав день, коли Василина за святковим обідом оголосила:
Лесю й Іване! Ми з Боженкою і Валентином виїжджаємо. Дякую вам за прихисток, за турботу, за любов, якої не чекала! Ви Люди з великої літери! Нехай вам Господь віддячить!
Іван і Леся лише переглянулися.
Вони знали, що між Валентином і Василиною виникло глибоке почуття ЛЮБОВ.
Ще до цього Іван мав серйозну розмову з Лесею:
Лесю! За будь-яких обставин я хочу бути з тобою! Твоє великодушність не має меж! Чи приймеш мене знову?
Як ти гадаєш, Іване? Чи прийму? Ще й пробачення буду просити, певно, не була тобі доброю дружиною, раз звернув на іншу увагу! Життя навчає мудрості, не схочеш навчишся! обіймала й цілувала Леся чоловіка.
А як з Боженкою, Іване? Вона ж твоя донька!
Вона моя кров! І не повинна страждати через провини батька. Мій дім завжди для неї відкритий!
Валентин, Василина і Божена вже готувалися до відїзду. На порозі Василина підійшла до Івана.
Люби Лесю! Люби її, як життя. Не ображай! Я тебе памятатиму, Іванку!
Щастя тобі, Василино! відповів Іван.
