Щоденник. Середа.
Сьогодні стався справжній курйоз і як це завжди зі мною буває, все через кота.
Котик, мій улюблений рудий бешкетник, випадково натрапив на мій новенький смартфон. Телефон ще пахнув мною, а його тепло, мабуть, було на додачу привабливим для пухнастика він зручно вмостився на пристрої, обійняв лапками й… диво! Телефон засвітився просто від одного дотику котячої лапки.
Я ще толком не встигла порадіти покупці новий телефон Nokia за шість тисяч гривень! А тут одразу халепа: він, здається, перегрівався навіть від найменшого дотику. А потім я ще й умудрилася його загубити. Жалкувала дуже Екран великий, батарея потужна саме це й підвело мене згодом. Зараз взагалі нічого не повернеш: гаджета немає обіцяного обміну теж не буде.
Я, як остання дурепа, вилаяла себе, взяла старенький кнопковий Samsung, і набрала власний номер. Довгі гудки… ніхто не відповідає.
Сльози на очах, я налляла трохи настоянки валеріани, аби заспокоїтись, та лягла на ліжко, пригадуючи, де ж я була сьогодні. Може пройти тим самим маршрутом раптом знайду телефон. І тут щось завібрувало поруч під ковдрою мені дзвонили! На екрані миготів до болю знайомий номер мій власний.
Алло! крикнула я радісно.
У відповідь лише якісь шурхоти, короткі хрипи, а тоді раптом:
Няв
Я миттєво поклала слухавку. «Знущаються», подумала я. І як на зло, навіть не поставила блокування тепер хтось бавиться моїм смартфоном. Злість змінила неспокій, особливо, коли знову прозвучав дзвінок.
Ті ж самі хрипи, той самий шерех і знову у відповідь тільки «нявканя».
Не телефонуйте мені більше! аж закричала я в трубку.
А дзвінки все не припинялися. Нарешті, подумавши, що гірше вже не буде, я хутенько одяглась і вийшла на вулицю. Дзвінки були наче зовсім поруч Отже, «жартівник» там, де й мій телефон. Спробую ще раз пройти своєю дорогою.
Я йшла вулицею, раз по раз набираючи свій номер. Раптом зовсім без надії почула рідний рінгтон десь під деревом. Я подалася на звук, вже уявляючи, як висловлю все нахабі, що вирішив погратись чужою знахідкою.
Тим часом кіт, зосереджений та задоволений, грівся на теплому телефоні. Він з подивом спостерігав, як річ під його лапками жила власним життям телефон щось бурмотів, а кіт у відповідь ввічливо мявкав.
Раптом телефон зазвучав голосніше. Котик злякався й ляснув його лапою ще дужче, але пристрій все не замовкав. В боротьбі з «співаючим» предметом він і не помітив, що хтось підійшов впритул.
Увесь мій бойовий запал розвіявся, як побачила справжнього «жарташа». Під деревом сидів рудий, трохи замурзаний кіт, що гаряче бив лапою мій смартфон, намагаючись його втихомирити. Але як тільки він мене побачив
Кіт кинувся до мене, наче до рідної душі. Як же він мурчав, як притулявся до рук важко було залишитися байдужою. Я стояла приголомшена цим вибухом котячої ніжності.
Котик ластився до моїх щік, навіть цілувався, а сам холодний-холодний не дивно, що шукав тепла поруч із моїм телефоном.
З телефоном у кишені й котом на руках я поволі йшла додому, розмірковуючи про кохання з першого погляду. Я так сподобалась цьому хвостатому створінню! Після такої бурі ніжності я б нізащо не залишила його одного під деревом.
Котик, щасливий до нестями, звивався в мене на руках, терся об губи, об підборіддя, хоч я й відверталася хоча насправді текло тепло по серцю. І хто б подумав, що вуличний, а такий лагідний!
Та розгадка проста Котик був одурманений запахом настоянки валеріани, якої я годину тому, для заспокоєння, собі накапала.
Отак і буває: життя придумує дива цікавіші за будь-які книжки.
