По палаті розлився чудовий аромат. Інші невпевнено підтягувались до столу. – Що справді кавун допомагає від нудоти після хiміoтеpапії? – Так, звичайно, –впевнено відповів я, насправді подумавши собі : «А x0леpа його знає».

–Так,його в окрему палату потрібно,лікар сказав не ставити з іншими.
Лікар сказав що жити мені залишилось всього тиждень.І єдиний плюс,до таких як я пускали всіх і будь-коли.Рідним сказали ,щоб викликали родичів і до мене потягнулись прощатись багато людей.Був уже останній день.
По всій території лікарні мене возили на каталці
-То куди його?
-Може не в окрему палату,а до всіх?
Я переживав.А яка взагалі різниця?І де мені було б краще?
Медсестрички дивилися на мене співчутливо.Потім я вже зрозумів ,що в окрему палату переводять тих хто помирає,щоб інші пацієнти не бачили

–Давай в окрему,- все таки це лікар так сказав.

Дивно,але мені стало легше.Я опинився на ліжку і відчув якесь умиротворення,що я нікуди не спішу,що нікому нічого не повинен.Мені було однаково все що відбувається в цьому світі,я відчував якесь відчуження.Нічого не цікавило иене, і ніхто не міг це змінити. Мені було добре.І я заслужив на цей відпочинок.Я залишився один на один з собою, зі своєю душею і власним життям. Тільки я.На задній план відійшли невідкладні справи і питання,зникли всі проблеми. Уся ця метушня за житейським здалася настільки маленькою в порівнянні з Вічністю, з Життям і Смеpтю, з тим про що ніхто не знає , що чекає всіх там, за небуттям…

І саме тепер Життя здавалось найпрекрасніше! От пташки співають краще за любі треки які ти чув у житті,сонечко тебе гріє, а не світить в очі зараза ,листя дерев не опадає а виглядує до мене у вікно,блакитне,таке красиве небо,і шум міста що засинає,і шум міста що прокидається..Яке ж прекрасне життя,Боже!Чому ж це я зрозумів тільки зараз…
–Але я не сумував,я був радий що все таки колись та й зрозумів,я ж маю аж декілька днів щоб насолодитись всією цією красою..

Зараз найближче до мене був Бог,тому я звернувся до нього,мене розпирало від щастя і почуття свободи

–Боже!Дякую Тобі за це розуміння!дякую що я нарешті зрозумів який прекрасний наш світ!я ще ніколи не був настільки щасливий,Господи!

І все таки я мав переваги-діагноз лейкозу останньої стадії ,як би то не звучало радував мене тим що я мав окрему кімнату,до мене дозволялось приходити всім і будь-коли.До мене потягнулись прощатися родичі,за рекомендаціями лікаря. І я розумів що їм дуже складно, адже про що говорити із людиною яка от-от помре?Якій,тим більше, це відомо.Вибачте , але на їхні розгублені обличчя було смішно дивитися.

Але я радів,бо коли ще так би зібрав їх усіх разом!Та найбільше я хотів поділитись коханням , яке мене переповнювало, з усім світом.Я розказував смішні анекдоти,і всіма способами старався розвеселити близьких мені людей,людей які виділили свій час на мене.Усі сміялись,і прощання здалось не такою вже сумною історією.Але на 3-4 день мені стало нудно просто лежати, і я почав вставати,все частіше ходив до вікна,щоб подивитися на світ

.Але лікар,який зайшов у палату насварив ,що мені не можна вставати.На що я, розсміявшись, спитав:
–Лікарю а це хіба щось змінить?

– Ні, – розгублено сказав лікар. – Але ж..але ж не можна вам.

– Аргументи?

–У вас погані аналізи. Я б сказав аналізи мерця. Вам точно не можна вставати

 

Ось і пройшов прогнозований мені термін-тиждень.Я не помирав,і з апетитом їв ковбасу і цукерки ,які для чогось приносили родичі,так ніби я міг б це з собою забрати.Та тепер мені воно пригодилось.Я почував себе прекрасно,чого не можна було сказати про мого лікаря,він нічого не розумів. Аналізи були погані.Крові ,або те що було на неї схоже вже ледь вистачало на нові аналізи

–Лікарю,а які мають бути аналізи щоб вам угодити?

– Ну, отакі, – і він швидко почав пояснювати мені на листочку якісь букви і цифри,які мені були не зрозумілі.

Для мене також не було нічого зрозуміло,я уважно подивився на писанину лікаря ,та це нічого не змінило.Він щось пробубнів собі під ніс і вийшов.

Зранку він, буквально, забіг до мене в палату і кричав:

– Що ви робите?!

– А що таке?що то я роблю?

– Аналізи! Вони такі, як я вам написав ще спочатку .З такими аналізами ви вже давно трупом мали бути,а ви тут ходите по палаті.

-Чому ви мене запитуєте?Я звідки то маю знати? Та й яка різниця?Живу собі!

Шара закінчилась.Я не вмирав і мене перевели в палату до всіх. Всі родичі вже попрощалися і більше не приходили.Зі мною в палаті було ще четверо чоловіків. Всі вони лежали,дивились в тьмяний потолок,і насупившись,активно вмирали.Більше чим дві години я не витримав.. Моя Любов до світу почала зникати. Треба було терміново з цим щось робити. Я знайшов ще гостинців від родичів,і там був кавун.Діставши його з тумби , нарізав ,і смачно присмокчуючи голосно кричав:

Кавун допомагає від нудоти після хiміoтеpапії.

По палаті розлився чудовий аромат. Інші невпевнено підтягувались до столу.

– Що справді допомагає?

– Таак,звичайно, –впевнено відповів я, насправді подумавши собі : «А холера його знає».

– Пройшло, справді..– сказав сусід, що лежав біля дверей і ходив на милuцях.

– І в мене… І в мене… – радісно і дружньо гомоніли інші.

– Бачте! Я ж казав ! – задоволено говорив я у відповідь.
– Якось ситуація у мене була одна… А ти от анекдот про це знаєш?І почалоось…

О третій годині ночі в палату зайшла медсестра й зауважила:

– Ви коли вже перестанете реготати? Ви ж усім на поверсі не даєте спати!

Через 2 дні лікар невпевнено попросив мене:

– А може ви перейдете до іншої палати?

– Для чого?

– Тут у всіх покращився стан. А в сусідній ще багато важких пацієнтів.

– Ні! – закричали мої сусіди. – Не віддамо.

І не відпустили. Тільки до нашої палати підтягнулися сусіди, просто посидіти, поговорити, посміятися,кавуна поїсти

Сімнаднадцятирічна дівчинка у чорній бандані, зав’язаній на лобі вузликом,була мені особливо цікава.В мене було таке відчуття, що вона не вміє усміхатися,в дівчинки був рак лімфатичних вузлів. Але вже через тиждень я побачив, яка у неї сором’язлива і зачаровуюча усмішка.

Вона поділилась що їй покращало і вона одужує.От тоді то в нашій палаті ми влаштували невелике застілля,були навіть танці. Лікар,що чергував ,прийшов на шум ,і побачивши цю картину, сказав:
– Я 20 років тут працюю, але такого ніколи не бачив.

А потім просто вийшов. Ми так довго сміялися, згадуючи, як він дивився на нас.Нам було прекрасно.

Я спілкувався з сусідами,гуляв коридором,писав вірші і читав книги.І так сильно любив все , що знаходиться навкруги:книгу,компот,дерево,старий коридор лікарні,машину швидкої, що кожного дня маячила за вікном. Мені , до речі , кoлоли вітаміни. Треба ж було щось кoлоти. Лікар зі мною майже не говорив, лиш з лоба поглядав. А через 2 тижні тихо сказав:

У вас гемоглобін нормальний. Більше не треба його піднімати,будь ласка.

Таке відчуття, що він злився на мене. Так виходило , що він дурник який помилився діагнозом, але і це було не так,що ще більше його дратувало

А одного разу він сказав мені:

Ваш діагноз неможливо підтвердити . Ви ідете на поправку,хоча ніхто не лікує вас.А цього ніяк не може бути.

Коли мене виписували, лікар сказав такі слова мені:

– Так шкода, що ви йдете, тут ще так багато важких хвoрих.

Життя продовжувалось. Тільки дивився я вже на нього зовсім по іншому. Сенс життя виявився не таким складним як показують нам у фільмах. Треба було просто навчитися любити, і тоді твої можливості стануть безмежними, а всі мрії та задуми стануть реальністю, якщо ти, звичайно, будеш ці бажання формувати з любов’ю. І нікого не будеш обманювати, не будеш заздрісником, не будеш ображатися і бажати іншим зла. Так все просто і водночас так все складно.

Адже це істина, що Бог є Любов. Треба тільки вчасно це згадати

Оцініть статтю
Джерело
По палаті розлився чудовий аромат. Інші невпевнено підтягувались до столу. – Що справді кавун допомагає від нудоти після хiміoтеpапії? – Так, звичайно, –впевнено відповів я, насправді подумавши собі : «А x0леpа його знає».