Ресторан, куди мене запросив Дмитро на нашу другу зустріч, був справжнім символом львівської розкоші: приглушене світло, офіціанти, що ковзають по залі майже нечутно, атмосфера делікатна й вишукана. Він втілював цю атмосферу ідеально строгий костюм, дорогий годинник на руці, посмішка з ноткою зверхності, як у того, хто звик бути на видноті.
Замовляй усе, що забажаєш, недбало мовив Дмитро, навіть не глянувши в меню. Не люблю, коли жінка стримує себе.
Слова були красиві, майже як у фільмі про благородного князя, але щось у цій ситуації одразу насторожило мене. Чи то його надто оцінюючий погляд, чи розмови про колишніх, котрі, за його словами, лише гроші з нього тягнули.
Я взяла салат з качкою і келих галицького рислінгу. Дмитро ж вирішив не стримувати себе: стейк, тартар, пляшка коштовного вина з Закарпаття. Він висловлювався про бізнес, нарікав на неглибокість сучасних людей і міркував про духовність. Я слухала, кивала, але було відчуття, що прийшла не на побачення, а складаю якийсь екзамен. Здавалося, кожна моя реакція його цікавить більше, аніж я сама.
Один актор на сцені
Коли офіціант підклав рахунок у чорній обкладинці, розмова не зупинилася ні на мить. Дмитро неквапливо потягнувся до внутрішньої кишені піджака, потім перевірив другу, похлопав себе по штанях, а з обличчя поступово зникла впевненість її змінила удавана розгубленість.
Та ну протягнув він, дивлячись в очі. Схоже, гаманець залишився чи то в офісі, чи то в автомобілі
Він театрально знизав плечима, ніби зовсім безпорадний, але в його погляді не було навіть натяку на розгубленість. Не попросив офіціанта зачекати, не спробував переказати гроші з телефону. Просто дивився, чекаючи мого рішення.
Ну й халепа, зітхнув Дмитро, відкинувшись на спинку стільця. Виручиш мене? Заплати зараз, перекину гривні пізніше. Або наступного разу неодмінно пригощу та ще й з надлишком.
Стало ясно: це був не випадковий жест, а типовий «тест», про який він згадував сам, розказуючи мені про зіпсованих жінок.
Я чула про подібне у різноманітних історіях з форумів, бачила у побутових серіалах. Не вірила, що й сама потраплю в таку ситуацію, та ще й з таким зрілим, презентабельним чоловіком.
Його позиція була простою до смішного: якщо жінка без вагань заплатить за нього вона «правильна», якщо ні значить, гроші для неї важливіші за чоловіка. За цією логікою переді мною сидів не бізнесмен, а маніпулятор із комплексами та схильністю до перевірок.
Він був певен, що тріумф за ним: розраховував, що я без зайвих слів розрахуюсь за обох, аби не втратити обіцяне майбутнє.
Холодний прорахунок
Я спокійно відкрила свою сумочку. Дмитро помітно розслабився, впевнений, що перемога близько.
Авжеж, нема питання, мяко відповіла я та звернулася до офіціанта:
Будь ласка, поділіть рахунок. Я за себе оплачу. Стейк, вино й десерт залиште для кавалера.
На його обличчі миттєво зникла посмішка. Він нахилився до мене і роздратовано прошипів:
Це як?! У мене ж нема грошей!
Все розумію, відповідаю спокійно, прикладаючи телефон до терміналу. Але ми ледве знайомі. І відповідати за твою вечірню розкіш я не зобовязана. Ти дорослий чоловік, я впевнена, знайдеш вихід із ситуації.
Офіціант завмер, розгублено поглядаючи то на мене, то на Дмитра. Сам Дмитро втратив увесь свій лиск.
Ти серйозно? Через кілька сотень гривень? Я ж обіцяв, що все поверну. Я просто перевіряв тебе!
Переконався, сказала я, підводячись із-за столу. Я не дозволяю маніпулювати собою.
Я вже була майже біля виходу, як раптом зрозуміла: точка не поставлена. Дмитро лишився з рахунком, безвідповідально «забувши» гаманець.
Я повернулася, дістала з гаманця пару зімятих двадцяток, трохи дрібязку зі дна сумки те, що завжди збирається там після поїздок в трамваї чи маршрутці.
Ось, сказала я, кладу гроші біля його келиха. Якщо гаманець в машині, то і на таксі, мабуть, не залишилося? Це тобі на маршрутку до дому. Вважай, що я легесенько вклалася у твої «досліди жіночої натури».
За сусідніми столами на хвилину стихли розмови. Дмитро почервонів, ніби йому дали ляпаса.
Я вийшла на вулицю.
Той вечір коштував мені лише салату й келиха вина смішна ціна за змогу вчасно побачити справжню людину поруч і не витрачати зайвий час. Чи зробив він висновки? Сумніваюся, але це вже не моя справа.
Я б радила кожній українській дівчині в подібній ситуації залишатися собою й не піддаватися на чужі «перевірки». А як би ви вчинили: оплатили б за «забудькуватого» кавалера чи поставили крапку одразу?