Ярина присіла на вільне місце, переконавшись, що лавка чиста, і її світлій сукні не загрожує жодна порошинка. У руках була нова біла сумочка. Тут, у санаторії, уже ввійшло у звичку після вечері вдягати одну зі святкових речей і виходити на прогулянку. Більшість відпочивальників теж демонструють свої вбрання. Одна жінка зізналася: «Де ще, як не на відпочинку, “вигулювати” свої сукні? Удома й піти нікуди».
Бічним зором Ярина побачила, що підійшов Тарас, неквапом присів поруч: — Давайте помовчимо разом, — тихим і якимось проникливим голосом сказав він; голосом, що вписувався в усю цю гармонію тиші й гарного краєвиду. Під бежевим піджаком виднілася біла сорочка, штани бездоганно випрасувані, темне волосся підстрижене так, наче щойно вийшов із перукарні. Сивина на скронях, мов срібло, анітрохи не псувала зовнішнього вигляду, а навпаки, додавала впевненості й солідності.
Ярина ще два дні тому помітила, що при зустрічі він якось особливо дивиться на неї, вирізняючи її серед інших жінок.
— Як ви гарно сказали: помовчимо разом, — відзначила вона фразу, яка їй сподобалася.
— З вами, Яриночко, навіть мовчати приємно, хоча я завжди радий поговорити. – Тарас розвернувся до Ярини в півоберта, щоб повністю поглинути своєю увагою вродливу брюнетку. Ярина йому сподобалася з першої зустрічі.
Вона теж повернулася до Тараса, випромінюючи свій теплий погляд.
— До речі, я вас учора чекав на танцях, а ви не прийшли… Не любите танцювати?
— Чому ж, танці мені подобаються, але вчора я гуляла, — увечері повітря ще більшою свіжістю наповнене, хочеться дихати й дихати.
— Я не знав, що ви любите вечірні прогулянки, — Тарас майже непомітним рухом торкнувся руки Ярини. Жінка відчула легкі імпульси від дотику. Карі очі Тараса дивилися на неї з надією на більше.
– Запрошую вас сьогодні ввечері на прогулянку індивідуальним маршрутом, — я сам його відкрив, там розкішний краєвид – гори добре видно. Але мені не було з ким поділитися своїм відчуттям краси… а тепер є з ким — з вами. – І він злегка стиснув руку Ярини, ніби подавав сигнал для подальших, настирливих залицянь.
«Чому б і ні, — подумала Ярина, — усього лише прогулянка. Тим більше ходити далеко самій — небезпечно, а якщо поруч чоловік, значно надійніше. — Вирішила вона й подивилася на пару, що проходила повз їхню лавку, — чоловік і жінка захоплено розмовляли, було помітно, що познайомилися тут, у санаторії, і тепер приємно проводять час.
— Яка ж у вас, Яриночко, рука гарна, — не сказав, а майже прошепотів Тарас. Він іще ближче присунувся до неї, милуючись профілем Ярини.
Їй не хотілося питати, чи він одружений, бо, як правило, тут більшість не вільні, і свої захоплення виправдовують бажанням новизни й нових вражень. Просто зараз їй було напрочуд приємно сидіти на лавці з чоловіком, якому вона, очевидно, подобається, і який вирізнив саме її серед усіх.
— А ходімо, прогуляємося просто зараз, — запропонував чоловік, — поспілкуємося, а ввечері я запрошую вас до кафе, — Тарас елегантно подав руку Ярині, допомагаючи підвестися.
Вона без жодних умовностей одразу ж погодилася і, підхопивши білу сумочку, взяла Тараса під руку. Пройшовши кроків п’ять, безжурно, як дівчисько, махнула сумочкою й випустила її з рук. Сумка впала в невеличку калюжку, що залишилася після дощу. Ярина ойкнула від несподіванки й від контрасту: білосніжна сумка лежала в багнюці.
— Нічого страшного, зараз буде як новенька, — Тарас обережно підняв сумку й поставив її на траву. Ярина дістала серветки й почала відтирати. Але каламутні розводи все одно залишилися.
— Піду в номер та відмию, — сказала Ярина.
— Тоді я тебе зачекаю, — запропонував Тарас. Або давай так (він уже перейшов на «ти»): — Чекаю тебе після вечері на цьому ж місці… Добре?
Вона кивнула й поквапилася до номера, тримаючи сумочку на відстані, щоб не забруднитися. Ярина відмила нову білу сумочку, яку купила спеціально перед від’їздом у санаторій. І, здавалося, всі сліди бруду зникли, а все одно ввижалося, що сумка стала якоюсь брудною, втратила новизну.
Вона згадала про пропозицію Тараса щодо вечірньої прогулянки, його погляд, що натякав на продовження, і відчула неприємний осад. За весь тиждень відчуття чогось неприємного, що дратувало її саму, з’явилося вперше. Вона раптом порівняла свої стосунки з Тарасом, на перший погляд, зовсім нешкідливі для неї, із сумочкою, що впала в багнюку.
Задзвонив телефон: — Мамо, Остап із Богданком не дають мені уроки вчити, — почула вона в слухавці голос молодшої доньки й сміх, що долинав.
— Ви чим там займаєтеся? – наче повернувшись у реальність, спитала вона доньку.
— Ярино, це я, — пролунав голос чоловіка, — онуків привели, ми тут пиріг вирішили спекти, а Одарка проти, каже, всю кухню заляпаємо.
— Андрію, купив би в магазині малечі щось смачненьке, а я приїду, спечу пиріг, а може, й торт.
— Приїжджай уже швидше, ми всі за тобою скучили, — сказав Андрій. А потім тихо додав: — А я найбільше. Хочеш, хоч зараз сяду в машину й поїду по тебе.
— Уже трохи лишилося, потерпіть, я теж скучила, дай слухавку Одарці.
Поговоривши з донькою, потім з онуками, сказавши чоловікові, що теж його любить, вона помітила, що спізнюється на вечерю. Швидко переодягнулася, взяла сумочку, покрутила її в руках і переконалася, що на ній не лишилося ані краплі бруду. – Оце тепер добре, — із настроєм сказала вона сама до себе. І зовсім їй не потрібно бігти на прогулянку з якимось Тарасом, — це вона вже точно усвідомила, порівнявши сумочку, що впала в багнюку, з їхніми стосунками, що зароджувалися.
Ярина відчула, як скучила за чоловіком, дітьми й онуками… а їхала відпочити від них, а тепер рада чути їхні голоси й рада була б побачити чоловіка на кухні, який намагався спекти онукам пиріг. Вона згадала, як Андрій на Восьме березня хотів здивувати її кулінарним шедевром — це було приємно й смішно від його невмілих дій. Смішно, але так мило й радісно.
— Не поїду автобусом, скажу Андрієві, щоб приїхав по мене, як закінчиться путівка, заодно покажу йому, які тут місця гарні, прогуляємося разом. І не треба нам жодної «брудної сумочки».
