В житті не лише жінкам не щастить у сімейному плані, а й чоловікам теж. Віктор один із них. Перед ним постає питання що з ним не так?
«Мені вже тридцять вісім, а я так і не був щасливим, хоча двічі одружувався. Точніше, офіційно лише раз, а другий просто жили без реєстрації. І знову ні до чого доброго не дійшло. Де моє щастя? Чому воно мене оминає? Чому мені зустрічаються не ті жінки, чи я не там їх шукаю?»
Віктор сама доброта. Усім намагається допомогти, усіх огородити від поганого. Навіть знайомі йому кажуть:
«Віть, тобі треба працювати добрим чарівником. На всіх доброти не вистачить, усіх не пожалієш.»
Але він такий від природи. Живе з батьками в селі, у них великий дім, господарство. Руки золоті може бути і зварювальником, і водієм, і меблі зібрати, і пральну машину полагодити, і з електрикою розбирається. Тому в селі його розривають. Але окрім цього він працює на вахті. Заробляє непогано. А як приїде додому відпочити односельці зразу наваливаються. У одного те, у іншого щось не так.
«Сину, ну чого ти у нас такий безвідмовний?» лає мати. «Приїхав відпочити після вахти, і знову працюєш. Там напрацюєшся, а тут теж спокою нема.»
«Мамо, ну людям теж треба допомогти.»
«Люди, сину, хитрі. Ти їм безкоштовно все робиш, не береш з односельців грошей. А вони це розуміють, не хочуть інших наймати.»
«Та годі, мамо, з мене не втече,» завжди відповідав він.
Коли Вікторові було двадцять два, він одружився з Олею. Вона була на два роки молодша, гарненька та дуже жвава. Матері Віктора вона не подобалася.
«У дружини треба брати скромну та тиху, а не таку як Олька. Вона у свої двадцять багато чого побачила, а ти познайомився з нею за місяць і одразу до ЗАГСу. Хто тебе так гнав?» бурчала мати.
«Мамо, тобі все не так. Щоб я не зробив усе не так. Ну чим тобі Оля не сподобалася? Жвава, так. Але мені така дружина й потрібна, бо я сам не такий. Чоловіки бувають спритні, ділові, а я що?» відмовлявся Віктор.
«Гаразд, мовчу, відповіла мати, але потім нічого мені не кажи. Міг би придивитися до Катрусі, нашої сусідки. Вона скромна, господарська, у вечори дома сидить, ніхто про неї поганого не скаже.»
Жили в батьківському домі, хоч у Віктора був окремий вхід з іншого боку, тож свекруха іноді й не бачила невістку. За господарством і худобою доглядали Віктор і батько. Мати лише корову доїла.
Як тільки він їхав на вахту, у його дружини починалося веселе життя. Вона пристосувалася: побачить, що світло у батьків погасло значить, лягли спати. Тихенько одягалася й виходила з дому з іншого боку. У ворота з подвір’я не йшла, бо з вікон свекрухи її видно. Тікала через калітку в городі. Бігла в клуб на танці, іноді після танців її проводив хтось із місцевих хлопців, а то й із сусіднього села.
Одного разу свекрусі стало погано, і батько Віктора пішов до половини невістки (Віктора якраз не було). Зайшов до сина двері відчинені, на дворі ніч, а Ольки вдома нема. Розгубився.
«Де ж ця Олька, чоловіка немає, і її теж,» подумав він і пішов до сусідки.
Марія, мати Катрусі, прибігла до свекрухи. Та страждала від болю голови, навіть очі відкрити не могла. Добре, що захопила тонометр у сусідки тиск. Принесла ліки й змусила випити.
Вранці свекор пішов до Ольки, а та, ніби ні в чому не бувала, тільки-но прокинулася.
«Де тебе носить уночі? Ось пристосувалася: якщо ми тебе не перевіряємо, коли чоловік на вахті, значить, треба бігати й хвіст трубою.»
«Я вдома спала,» відповіла Олька, не знаючи, що свекор був у неї о першій ночі, а її й вдома не було.
«Не бреши мені. Приходив я о першій…»
«А що тобі старому треба від мене о першій? Ось Вітько приїде я йому все розповім,» відбрикувалася невістка.
«А те, що матері погано було, думав, ти допоможеш. Може, до фельдшера б побігла. Довелося до Марії йти.»
«Добре, не гарячися, я до мами бігала, їй теж погано було. Ось і була в неї майже до трьох,» відповіла невістка, а батько задумався: може, й справді вона права.
Вікторові батьки нічого не сказали, але одного разу він приїхав з вахти на тиждень раніше. Та ще й пізно ввечері. На станції зустрів односельця Миколу, той теж звідкись повертався. Транспорту до їхнього села не було, пішли пішки. Іти близько трьох кілометрів ґрунтовою дорогою лісом. Одному, звісно, моторошно, але в Миколи був ліхтарик, та й удвох веселіше. Краще, ніж на станції до ранку сидіти. Тим більше осінь стояла суха.
Віктор постукав у вікно так він завжди робив, коли приїжджав. Тут у них була спальня, Олька зазвичай спала в
