Іван та Олеся
Іванові жодного разу не спадало на думку покидати своє село в Полтавщині й вирушати до міста. Він любив безкраї лани, чисту ріку Ворсклу, золотаві поля, старий дубовий ліс і щирих односельців. Іван вирішив зайнятися фермерством розводити свиней, продавати м’ясо на ринку у Полтаві, а там, якщо пощастить, і розширитися. Мріяв, що збудує великий теплий дім, адже Жигулі мав, нехай і старенькі, але свої. Гроші за продану хату бабусі він теж вклав у справу.
Та була й заповітна мрія одружитись з Олесею й зробити її господинею нового дому. Вони вже зустрічалися: Олеся знала, що справи в Івана з бізнесом ще лиш набирають обертів, та грошей великих не мав, а й хатину тільки почав зводити.
А вона перша красуня у селі. Олеся відверто й не думала будувати самостійно своє життя.
Навіщо мені ті старання? Мені ж дана врода хай чоловік забезпечує й носить на руках, треба тільки того знайти, що всіх турбот про мене візьме на себе. Бо моя врода недешево коштує, казала вона дівчатам.
А Іван же хату будує й машина в нього є, зітхала Любава, її подруга, лиш почекати треба, ще розкрутиться як слід.
А я хочу все й одразу, з капризом надувала губи Олеся, коли ще той Іван «вигребе»? Грошей катма
Іван щиро кохав Олесю, але бачив, що почуття її до нього не такі, як сподівався. Та сподівався колись полюбить. Все б злагодилося, якби в село не завітав Артем. Приїхав із другом до бабусі на літні канікули. На місцевих дівчат дивився зверхньо, у клубі відверто нудьгував, поки не зявилася та сама Олеся.
Спершу вона й не зиркнула на городянина, та як почула, що він із родини заможного чиновника з Києва, швидко змістила свою увагу на нього. Артем був старший досвідчений, красиво заговорював, залицявся, дарував Олесі квіти. Вона відразу розкусила такий букет із сільського ринку не придбаєш, замовляв з доставкою, ще й не пошкодував гривень.
Іван палахкотів ревнощами, коли бачив, що вона приймає букет:
Не бери від нього квітів. Навіщо мене дратуєш?
Олеся лише сміялася:
Чого ти заводишся? Це ж просто квіти.
Іван навіть звернувся до Артема:
Квіти Олесі не даруй, бо це моя дівчина, і я на неї маю свої плани.
Артем й слухати не захотів. Почалася бійка. Друзі Івана ледве розборонили хлопців. Після того між Іваном і Олесею пробігла чорна кішка: вона уникала його, а він образився. Олеся розуміла, що Артем ненадовго тут місяць, не більше, потім поїде.
Треба щось думати: підчепити Артема, вибратися з ним у Київ. У селі ловити нічого Головне діяти швидко, обмірковувала вона.
Заманити Артема додому не складно. Батьки Олесі поїхали у місто продавати городину. Все вирахувала, щоб захопили їх зненацька. Батько суворий, палкий. Тож коли обоє, розпалені, лежали в ліжку, батьки якраз приїхали. Вона, розпатлана, накинула халат, а Артем ледве встиг натягнути штани. Батьки вражено дивились на них.
Що тут відбувається? суворо спитав батько, не зводячи очей.
Дочка мовчки опустила голову. Артем переминався з ноги на ногу.
Значить так, Артеме. Ти тепер зобовязаний одружитися з нашою дочкою, інакше не позаздриш собі. В кабінет, поговоримо, холодно наказав батько.
Про що говорили ніхто не дізнався, але на другий день молодята подали заяву у місцевий РАЦС сам батько повіз у місто. Мати почала складати речі в дорогу. Звістка облетіла всі двори. Іван майже не тямив себе, та перед людьми чемний не показував болю.
Артем у душі кусав кулаки.
Нащо мене занесло в те село? Заманила, ще й як хитро Не така вона проста, як здавалась.
Олеся мріяла про Київ і нове щастя, і яскраве життя.
Нічого, я його ще полюблю, дітей народжу, він ще зрадіє, марила Олеся. Та чи приймуть мене батьки Артема?
Але, на диво, батьки й обрадувалися: привіз гарну, просту, селянську дівчину. Їм задовго набридли міські пихаті дами, яким лише гроші потрібні. А Олеся й борщ зварить, і білизну випере, видно, господиня.
Проходь, Олесю, не бійся, будь як вдома, тепло зустріла Інна, мама Артема, а батько Михайло Петрович одразу усміхнувся.
Олеся й справді старалась. Квартира у чотири кімнати, їй із родиною тепло й добре. Артем подивився на дружину іншим оком: зрозумів, що вона не така розважлива, як гадав.
Та, з одруженням вона хутко мене «злапала», але, мабуть, щиро вірить у наше щастя, думав Артем. Я не з того тіста, але нехай Питань не задає, совісно мовчить, та й у село не проситься.
Артем уже будував плани на безтурботне життя у Києві там у нього й компанія, й пригоди. Та тут Олеся раз за вечерею при батьках раптово сказала:
Я вагітна. У нас буде малюк
Вітаємо, Олю! радо сплеснула Інна. Ми так давно чекали на внука А Артем зрозумів: сперечатися без сенсу.
Незабаром зіграли весілля. Батьки подарували квартиру з новими меблями. Олеся бачила: Артем зовсім не радий, що стане батьком.
Нічого, як народиться малюк, усе зміниться сам відчує щастя, думала вона, не здогадуючись, як зчорніла його душа.
Після весілля Артем почав зникати. Дружині розказував:
Така робота постійно у відрядженнях
Вона вірила, навіть гадки не мала, ким він працює. Батькам чоловіка не жалілася, що його наче й нема вдома: ночами пропадає, вдень ніде не знайти. Тільки чекала, готувала йому пироги, гнала сум. Все більше згадувала рідне село, маму, Любаву, і що найдивніше Івана.
Тепер вона вагалася: чи той вибір зробила? Серце не раділо, Тимур лиш кидав: «Кохаю? Не знаю» Інна бачила, що невістка змарніла, і розуміла правду.
Коли народився син, в хаті лунала радість. Артем теж, узявши малого на руки, розчулився але ненадовго. Крик, недоспані ночі, пелюшки швидко почали його дратувати. Олеся вже не справлялася не встигала за хатою й дитиною. Артем мріяв втекти.
Та раптом усвідомив з часу весілля його знайомі й подруги одразу відірвались.
Хто захоче зустрічатися з одруженим?
Про дружину не розказував нікому. Розумів: освіти не має, з села, перспективи ніякої.
Куди її прилаштуєш без освіти? Не хочу, щоб моя дружина прибиральницею йшла Доведеться самому тягнути все, або розлучення й аліменти обійдуться дешевше.
Він мав коханку Катерину. Квартира своя, гроші, діти їй не були потрібні. З нею гуляв, розважався, виїздив за Київ.
Катя, ти не уявляєш, як мене дратує домашній хаос Дружину не люблю, син теж Олеся красива, та село є село. З нею соромно в люди йти окрім корів і дівочої краси нічого не бачила.
Олеся відчувала: такого щастя, про яке мріяла, з Артемом не буде. Давно здогадалась про суперницю то запах чужих парфумів, то слід від помади Артем постійно гримів, кричав на сина, не стримувавсь, міг і нагрубити.
Поскаржилася мамі, подзвонила:
Ми тебе не змушували за Артема. Сама вибрала, сама тепер розберись. Думали, за Івана підеш. Захочеш, повертайся, але вже назавжди
Олеся відчула: у пастці, розчавлена, немов муха в павутинні. Залізла до чоловікового телефону, коли той спав, а там листування з Катею аж мову відняло. Поскаржилась свекрусі, а та:
Знай: якщо ти зважишся розлучатися ми сина «відсудимо». У мого чоловіка звязки, памятай. Який би Артем не був батько, але він рідний і заможний, і квартира окрема. Що ти йому даси без освіти?
Син температурив різалися зуби. Артему остогид і плач, і Олеся. Катя строчила чекала. Він відповів, що приїде, коли син засне, і дружина. Від Каті відповідь: «Даси снодійне, яке я дала поснуть обидвоє»
Поки Артем був у ванній, телефон лишив на столі. Олеся побачила повідомлення. Її охопила тривога.
А якщо справді дасть син і мені снодійне? Страшно
Вона зателефонувала Івану й все розповіла.
Я приїду, заберу вас.
Його батьки погрожують забрати сина!
Не переживай, не заберуть. Хай чоловік піде, сама з дитиною заснеш. Дзвони, як тільки зручно я вже підїжджаю.
Олеся усіма силами заспокоювала сина нарешті заснув, вона прилягла біля нього, прикинулась, що теж спить. Почула Артем заглянув, пішов. Як лиш зачинилися двері, схопилась, зібрала речі, зателефонувала Івану.
Іван миттєво приїхав і забрав Олесю з сином у своє село під Полтавою.
Артем повернувся додому наступного вечора пусто. Зателефонував мамі.
Не було Олесі з дитиною. Невже втекла? Дзвонити в поліцію? стривожилась Інна.
Не треба, мамо. Я навіть радий, що втікла. Втомився від них. Нехай живе, як хоче довго переконував її.
Минув час. Іван і Олеся одружилися після розлучення. Жили в просторому будинку. Незабаром чекали ще поповнення. І тільки тепер Олеся зрозуміла Іван і є її справжнє щастя.
