Історія, яка доводить, що цілих дві долі може змінити одна зустріч!

Хочу розповісти вам цікаву та дивовижну історію, яка доводить, що в житті можливо все. Сталось це зі знайомою моєї хресної матері. Холодний ранок грудня. Звичний для всіх виніс сміття. Тітка Олена як завжди підійшла до смітника, щоб викинути черговий пакет з відходами. Бачить, біля смітника, куди вона завжди викидає сміття, ходить безхатько. Ну, ходить і ходить, звичайне діло, не в перше Олена бачить таких людей біля їхнього смітника.

Вона викинула сміття та спокійно пішла на роботу. Йшов час, кожного разу коли жінка йшла на роботу зранку та додому ввечері, вона бачила цього чоловіка. Як вона зрозуміла він біля того смітника живе. Де харчі знаходить там і проживає. Шкода їй його було. Особливо через те, що той в холод на вулиці, на льодяній землі в картонній коробці з під холодильника спить.

Одного разу син тітки Олени вирішив замінити старий великий мамин стіл на новий та більш зручний. Був вихідний, тому тітка Олена прийняла вантажників, які привези стіл. І постало питання: що робити зі старим столом? Сама вона його точно не винесе, син живе в іншому місті, а чоловіка в тітки Олени нема, розвелася з ним вже дуже давно. І прийшло їй в голову попросити того безхатька допомогти.

З горем пополам жінка витягнула стіл на сходовий проліт, покликала чоловіка і попросила допомогти винести стіл на смітник, звісно не за дарма. Він з радістю допоміг, та сам виніс стіл до смітника, хоча стіл був справді важкий. Тітка Олена подякувала та протягнула помічнику гроші. Він не взяв, подякував та ніяково попросив:

-Пані, не потрібно грошей, але я би вас хотів попросити, трішки молока або чаю і якоїсь маленької булочки чи ба навіть хлібини, якої вам не шкода. – ввічливо попросив чоловік.

-Добре, звісно, зараз все винесу. – відповіла тітка Олена вже чітко вирішивши, що цього буде замало і вона принесе йому більше харчів.

-Я почекаю вас біля виходу з під’їзду. – мовив чоловік.

Тітка Олена зібрала для нього в пакетик різних харчів: поклала буханочку хліба, трішки нарізала сиру та шинки, також взяла декілька овочів та бутилочку молока. Також жінка вирішила трохи зігріти безхатька і налила в тарілку гарячого курячого бульйону, який щойно зварила та заварила чаю. Їй стало прямо таки дуже шкода чолов’ягу.

 

Вона винесла чоловіку харчів, він їй був безмежно вдячний та побажав стільки всього хорошого, що Олена стільки побажань ніколи за всі дні народження не чула. Коли чоловік поїв бульйон та випив чаю, він підійшов до дверей Олени, постукав. Вона відкрила йому і передаючи посуд безхатько мовив:

-Бог бачить ваш хороший вчинок і ніколи не забуде цього. Мене до речі Євгеном звуть, якщо щось потрібно – звертайтесь. – усміхнено сказав чолов’яга.

Наступні декілька тижнів Олена приносила йому продуктів, як поверталася з роботи або чогось смачного, що варила дома. Але якось вона йшла на роботу, а чоловіка немає. День, два, три дні. Дуже почала хвилюватись жіночка. Вже найгірші думки в голову лізли. Але все виявилось куди краще ніж вона очікувала.

Пошукавши Євгена по інших подвір’ях та попитавши людей вона дізналась, що той потрапив до лікарні. Дізнавшись адресу вона одразу приїхала, щоб забрати пропажу. Коли вона з’явилась в тій лікарні, куди потрапив чоловік, жінка зустріла його. Як тільки вони побачили один одного в чоловіка одразу змінилось лице. На обличчі з’явилася ніжна посмішка, а очах виднілись радість та… полегшення чи що?

-Пані, я дуже радий, що ви прийшли. – трохи зніяковівши відповів Євген.

-Звісно я прийшла, я дуже хвилювалась за вас, пане Євген. Я всі ближні двори обшукала, дякуючи добрим людям знайшла вас. – відповіла тітка.

-Я мав невелику, але все ж надію глибоко в душі, що ви прийдете, хоча не мав права навіть на думку про таке. І… я так і не дізнався як вас звуть, пані? – трохи винувато запитав Євген.

-Я Олена, тепер ми знаємо імена один одного. – посміхнувшись відповіла жінка.

Тітка Олена забрала Євгена з лікарні. Вони йшли за руку. Так, саме за руку. Тітка Олена та пан Євген довго спілкувались, коли жінка навідувала його та приносила по-поїсти. Ось і виникли між ними почуття більші ніж ті, що виникають між приятелями.

Чоловік тримав руку тітки Олени, ніби це найдорожчий в світі скарб. Ніби вона може зникнути як туманне марево. І ось він тримає її досі так за руку, хоча вони вже майже 20 років в шлюбі, в якому змогли почати свою справу, що забезпечила їм спокійну пенсію в затишному будиночку. Власному будиночку. Тітка Олена та дядечко Євген всі ці роки дуже щасливі разом не зважаючи на всі труднощі, які будь коли виникали на їхньому шляху.

Оцініть статтю
Джерело
Історія, яка доводить, що цілих дві долі може змінити одна зустріч!