Я переїхав в нову квартиру. Сусідів не знаю. На перший погляд, спокійні люди. Ніхто не шумить, не кричить, нічого не гупає. Люди проводять час в дворі. В нас є дитячий майданчик, бесідка та лавочки.
Мій район не викликав негативних відчуттів. Спокійно прожив два-три тижні. До мене постукали в двері. Я занервував. Саме в той день пересував меблі. Може моя перестановка приносить комусь дискомфорт. На порозі стояли двоє дівчаток. Одній малечі років п’ятнадцять, а другій — десять. Вони не вирізнялися опрятністю. Їхній одяг брудний та порваний. Діти всі в багнюці. Я не встиг нічого подумати. Дівчата попросили їжі. Я мав суп. Міг налити його в баночку. Дівчата зраділи моїй пропозиції. Я віддав дівчатам суп та дві ложки. Діти накинулись на їжу, як голодні вовки. Склалось враження, ніби вони не їли декілька днів. Я постояв трішки в порозі і пішов в квартиру.
Пройшло дні два-три, до мене знову постукали. Прийшли ті самі діти. Я знову нагодував їх. Пригостив дітей звареною картоплею, тушеним м’ясом та салатом. В дорогу спакував їм ще одну порцію їжі.
Діти ходили до мене регулярно. Зрозуміло, вони з неблагополучної сім’ї. Мої здогадки підтвердила тітка Анна. Мила, привітна жіночка, яка живе по сусідству. Вона помітила моїх частих візитерів і розповіла про їхню сім’ю. Мама дівчат народила п’ятеро дітей, а підняти їх не може. Вона прожила з чоловіком п’ятнадцять років. Ні дня не працювала. Завжди сиділа вдома та дивилась за дітьми. Чоловік знайшов іншу жінку. Він платить аліменти, але жінка витрачає їх невідомо куди. Вона відмовляється йти на роботу, хоча помітний брак коштів в сім’ї. Діти, які старші, просять їжу в сусідів. Вони ніколи не вимагають грошей. Молодшим немає куди діватися. Старші, потайки від мами, годують молодшим членів сім’ї. Якщо жінка це помічає — відбирає їжу.
В мене нема слів, щоб описати свої почуття. Важко ту жінку назвати «мамою». Куди дивляться органи опіки? Діти ходять голодні, брудні, вони не відвідують школу. Я продовжував потайки годувати дітей. Запрошував їх до себе в квартиру. Нехай поїдять нормально, за столом. Дівчата дякували мені та бажали всього доброго. Я пакував, для інших членів сім’ї, невеличкі пакунки з їжею. Допомагав дівчатам впродовж місяця.
На моєму порозі з’явилась доросла жінка. Одразу пізнав в ній маму дівчат. Жінка не привіталася, а одразу сказала:
— Давай мені грошей, а не свої супи! Я не хочу таке їсти! Давай грошей, інакше я тобі зіпсую репутацію! Думаєш повірять, ніби двоє неповнолітніх приходять до тебе їсти?!
Я посивів за одну секунду. Почути таке в свою адресу настільки шокуюче. В мене зникли всі слова, а серце на хвилину зупинилося. Мама пішла з самовдоволеною посмішкою.
Коли оговтався, побіг до тітки Анни. Вона мовчки слухала мене. В кінці моєї розповіді, зробила глибокий вдих і сказала:
— Не хвилюйся, сину. Вона всім погрожує. Не знаю, в чому причина, але не хочеться їй бачити своїх дітей нагодованими та чистими. Про погрози забуть. Нічого вона не зробить.
Страшно розуміти, що серед нас живуть настільки неадекватні люди. Я хотів допомогти дітям, бо мені їх шкода. Як після такого робити щось хороше?
