Села знали, Богдан у них бикорогий бичок, часом баран, часом цап, часом пес. Кожен лай був точно мірою його провини. Завжди помилка нова сила мала, відповідно й гнів дружини різним був.
Соломія ж для чоловіка була: Зайченятко, Лисичко, Сонечко й Ластівко. Чуючи її крики, люди гадали, коли цей баран як слід Чаплі вдарить, та згадуючи, що він же бикорогий бичок, робили висновок: ніколи. Богдан міг удати глухонімота, на крики й образи дружини не реагувати. Ота спокійність і байдужість до її люті й були причиною таких довгих її припадків. Стомлена кричати, Соломія виходила з хати. Груди стискалися, гортань перекривало. Обличчя червоніло плямами, руки тремтіли, голос хрипів. Хотілося ревіти, сліз не було. А Богдан тихо кликав услід: «А ти куди, Зайченятко?»
Перші роки після весілля жили дружно, тихо й мирно. Якби хтось сказав, що через кілька років мирне життя перетвориться на сваряче, скандальне Соломія ніколи б не повірила. Адже заміж виходила за коханого чоловіка, такого, що душа в нього лежала, а не за якогось цапа. Працював Богдан зварником, ніколи не пив, не курив, був спокійний, як ведмідь у лігві, життєрадісний, все його влаштовувало. Жінки п’яниць та гульвіс ставили його за приклад, тому Соломія ним пишалась. Дітей міркували не заводити відразу. Треба було спорудити лазню, гараж, купити машину. Колгосп виділив дім, і Соломії хотілось облаштувати його по-першому.
Богдан був дуже повільний, а може й лінивий. Робота завжди його чекала, сміючись, казав: «Усі справи не переробиш. Інколи варто зачекати, діло може й розійдеться. Навіщо поспішати? Уважаю, що без великого бажання й братися не варто. То вже не праця, а самокатування». Зазвичай лідером у праці він не був. Соломія бралась за усе, і все у неї виходило не гірше, як у Богдана: могла городи перекопати, хату пофарбувати, галявини скосити, дерево на лазню наколоти.
Добре, хата була комфортна, воду тягати, як колись, не треба. Швидше їй було самій справитися, ніж чоловіка потягнути за собою. Однієї ночі прокинулись від жахливого гуркоту із кухні. Виявилось, що плиточка, котру Богдан клав, посунулась згору донизу. Соломія назвала його безруким і запросила майстра з руками наступного дня.
Якось повернулась із роботи й не впізнала свій цвітник: цілий був перетоптаний сусідською коровою, квіти поламані, бо Богдан хвіртку не зачинив. З кожним днем Соломію дратували все більше його повільність, лінощі, байдужість.
Поруч з їхньою хатою стояв дім самогонки-сирота. Старики давно померли, спадкоємці спочатку життя скашували бур’ян, потім кинули доглядати. Одного дня підїхала до хати дорога іномарка. Онук діда Петра із сім’єю приїхав на постійне місце життя.
Довго працював у Харкові, там і одружився, тепер повернувся на рідну землю. Харків був для заробі
Ірина ще міцніше пригорнулася до чоловіка, усвідомлюючи, що доброта та згода в домі значно цінніші за пусту швидкість та видиму зверхність.
Історія про безрукого, безногого та пустоголового героя з незвичайними прозвищами
