Минулого літа я влаштувалася на роботу до великого холдингу, який займався зведенням багатоповерхових будинків. Робота мені подобалася. Все було новим і цікавим.
Якби не одне але. Місяць після мого приходу – нам призначили нового керівника . Це був сорокарічний чоловік, який був зовсім не вихованим, грубим у розмові і просто неприємною людиною.
Ми всі в нього ходили вишикувані, наче в армії. Попити каву не в обід також було заборонено. На його думку кава нас відволікає від роботи на пусті теревені, а не стимулює виробіток енергії, як всі вважали.
Від нього ніколи доброго слова почути не можна було. А дні народження він взагалі заборонив святкувати.
З нами працювала молоденька дівчина. Вона працювала і секретарем і перекладачем. Їй були дуже потрібні гроші. Вона завагітніла у шістнадцять років від зґвалтування і народила дочку. Через чотири роки дитині поставили невтішний діагноз – лейкемію.
Потрібно було терміново проводити операцію. Кошти для цієї операції і поїздки до Тель-Авіву збирали і волонтери, і її родичі і знайомі. Тому вона й працювала на двох ставках у нас.
Вона навіть оформила заявку на кредит і очікувала чи його схвалять. У разі, якщо б його одобрили – вона мала наступного тижня з дитиною покинути нашу країну.
Вчора ця бідна молоденька жіночка написала заяву на відпустку, а сьогодні наш злий керівник покликав її до себе в кабінет і попросив щільно зачинити двері. За хвилину вона вибігла в сльозах, руки-ноги тремтіли і два слова зв’язати до купи вона не могла.
Ми ледве її привели до почуттів.
Пізніше виявилося, що наш керівник, якого всі не долюблюють – допоміг їй і вибив те, що операцію повністю оплатила наша компанія. Уявляєте?.
