**Дневниковий запис: Іскри помсти в тихому домі**
Вечір опускався на маленьке містечко Вишневе, обгортаючи вулиці ніжним сутінком. Тарас повернувся додому з роботи, втомлений, але задоволений. У передпокої його зустріла дружина, Соломія, тепло усміхнувшись і запахом свіжосмажених котлет.
— Привіт, будеш вечеряти? Я прикрадливі котлетки спекла, — промовила вона, поправляючи фартух.
— Авжеж, з’їм, — відповів Тарас, знімаючи черевики. Він дістав із кишені зв’язку ключів і недбало кинув їх на тумбочку.
Соломія помітила незнайомі ключі й, прищулившись, запитала:
— А це що за ключі?
— Мама поїхала в санаторій на три тижні, — пояснив Тарас, потираючи шию. — Попросила придивитися до її квартири, лишила ключі.
Раптом очі Соломії спалахнули жартомливим, майже зловісним вогником. Вона плеснула в долоні й скрикнула:
— Нарешті! Я це зроблю!
Тарас завмер, не розуміючи, що коїться. Його дружина, зазвичай спокійна і стримана, виглядала так, ніби задумала щось велике.
— Ти про що? Що зробиш? — спитав він, дивлячись на неї з посилюючимся неспокоєм.
Соломія лише загадково посміхнулася, але в її погляді читалася рішучість, від якої в Тараса по спині пробіг мороз.
Кілька тижнів тому їхнє життя перевернулося з ніг на голову. Повернувшись із поїздки до батьків Соломії, вони побачили свою квартиру невпізнанною. Шпалери в коридорі, які вони з такою любов’ю обирали, були замінені на яскраві, з настирливим візерунком. Меблі у вітальні та спальні стояли не на своїх місцях: шафа визирала посеред кімнати, а ліжко в спальні було розвернуте до вікна, руйнуючи звичний затишок.
— Що це таке? — Соломія, шокована, упустила сумку на підлогу, ледь переступивши поріг.
Тарас подивився через її плече, намагаючись усвідомити побачене. Серце його стиснулося від жаху.
— Хто це зробив? — Соломія задихалася від люті, її руки тремтіли. — Це ж не наш дім!
— Заспокойся, — Тарас поклав руки їй на плечі, намагаючись говорити рівно. — Давай розберемося.
Але чим далі вони оглядали квартиру, тим сильніше росли їхнє обурення. У вітальні диван опинився біля вікна, а телевізор переїхав у кут. У спальні комод присунули до стіни, де раніше висіло дзеркало. Це був хаос, і винуватець був очевидним — мати Тараса, Надія Семенівна.
Місяць тому Надія Семенівна з’явилася в їх квартиру з ревізією. Відразу почала критикувати все: від кольору шпалер до розташування меблів.
— Якісь у вас шпалери похмурі, немов у домі для літніх! — заявила вона, не схвально похитуючи головою. — Треба щось яскравіше, щоб очі радувалися!
— Нам усе подобається, — стримано відповіла Соломія, намагаючись не показати роздратування.
— Ні, так не годиться! Від таких кольорів настрій псується, не дивно, що ти постійно нервова, — продовжувала свекруха, не слухаючи заперечень. — І меблі у вас стоять неправильно. Шафа має бути в кутку, а не посеред вітальні! А ліжко у спальні взагалі не на місці.
Соломія хотіла заперечити, але погляд Тараса зупинив її. Він знав: сперечатися з матір’ю марно. Надія Семенівна могла годинами воркувати, вказуючи, як «правильно» облаштувати їхнє життя. У результаті вона пішла, залишивши після себе важку атмосферу. Тарас і Соломія, зачинивши двері, полегшено зітхнули, сподіваючись, що на цьому все скінчиться.
Але незабаром їм довелося поїхати на ювілей матері Соломії. Їхній кіт, Рудько, не міг лишитися сам, і Тарас запропонував попросити Надію Семенівну приглянутися за ним. Соломія була категорично проти:
— Ти хочеш дати їй ключі? Вона ж знову почне розпоряджатися!
Але вибору не було — залишити кота було ні з ким. Зі скрипом у серці Соломія погодилася, але суворо пояснила свекрусі: чим годувати Рудька, як часто міняти воду, де лежать іграшки. Щодня вона дзвонила, перевіряючи, чи все гаразд. Надія Семенівна відповідала коротко: «Усе нормально», — і швидко прощалася. Це мало б насторожити, але Соломія відмахнулася від передчуття.
Повернувшись додому, вони зрозуміли, що свекруха не просто придивлялася за котом. Вона влаштувала у їхній квартирі справжній переворот.
— Що нам тепер робити? — втомлено запитала Соломія, оглядаючи чужі шпалери й переставлені меблі.
— Меблі повернемо на місце, шпалери переклеїмо, — зітхнув Тарас. — Дове— Спочатку подзвонимо матері й скажемо, що нам подобаються зміни, — промовила Соломія з лукавою усмішкою, і Тарас зрозумів, що їхня помста буде солодкою.
