Микола повернувся з корпоративного вечора в самісінькому ранку. Дружина, Зоряна, ще міцно спала, а він, лягаючи поряд, одразу задрімав.
Прокинувшись зранку, Зоряна помітила на сорочці чоловіка гудзик‑помади. У той же момент на телефон Миколи прийшло СМС: «Доброго ранку, коханий!».
Зоряна аж присіла від несподіванки – такого сюрпризу від чоловіка вона не чекала. Вони вже десять років живуть у шлюбі, а в будинку м’яко сплять дві маленькі донечки – п’ятирічна Марічка й дев’ятирічна Оленка – у своїй кімнатці.
Спочатку Зоряна хотіла розірвати Миколу, проте зуміла втриматися. Вона зайшла в ванну, розплакалася і, підбираючи себе, промовила про себе: «Найпростіший шлях – сварка, – думала вона, – та вона лише відкриє нову дорогу, а без мене двох дітей не впоратись».
Зробивши душ, висушила волосся феном, прибрала зачіску, а потім приготувала сніданок. Микола прокинувся ближче до обіду.
— Ой, який важкий день, — скаржився він.
— Хочеш, я підготую тобі каву? — запропонувала Зоряна, змушуючи себе посміхнутись.
Після кави вона сказала:
— Миколо, сподіваюсь, завтра не затримаєшся на роботі. У мене друга зміна, а Марічку треба забрати з дитсадка.
— Звісно, звісно, — погодився чоловік.
Зоряна працює перукарем у одному з київських салонів. Після другої зміни вона повернулася додому з коробкою цукерок.
— Що, захотілося підсолоденького? — запитав Микола.
— Просто один із клієнтів подарував, — відповіла вона. — Він у мене постійно стриже голову, і сьогодні приніс мені цей подарунок.
Микола, тримаючи коробку, зауважив:
— А цукерки недешеві! Навіщо ти їх прийняла?
— Миколо, що тут страшного? — відповіла Зоряна. — Він ж мене ні на що не запросив.
Розмова стихла. Через кілька днів Зоряна принесла букет квітів, який знову був від того ж клієнта.
— Це все від того ж чоловіка, — здивовано спитав Микола.
— Миколо, — перервала його Зоряна, — ти вчора після роботи затримався, а я не ставила питань, куди йшов і з ким. Ось лише букет.
Після другої зміни, коли Зоряна виходила з салону, вона побачила свого чоловіка біля входу.
— Миколо, ти дівчаток сам залишив? — занепокоїлася вона.
— Ні, я їх уклав спати, а потім вирішив зустріти тебе на машині, — сказав він.
— Жодна проблема, — спробувала вона заперечити.
Діставшись додому, Микола звернувся до дружини:
— Зоряно, чи можу я завжди після другої зміни зустрічати тебе?
— Чому? Ти мене ревнуєш? — запитала вона.
— Так, ревную, — зізнався Микола. — Чоловіки такі подарунки не дарують просто так.
— Добре, — погодилася Зоряна, — я ціную твою увагу. Чесно кажучи, я теж ревную, коли ти часто залишаєшся на роботі. Аж раптом з’являться інші.
— Ти ще скажеш! Мені, крім тебе, нікого не треба. Працюю без наднормових, бо нам встановили нові програми на комп’ютерах, і я встигаю все за день, — запевнив Микола.
Згодом довіра у сім’ї відновилася. Іноді, повернувшись із роботи, Зоряна ставила на стіл нову коробку дорогих цукерок. Коли Микола підвищено дивився на них, вона відповіла усмішкою:
— Мої клієнти дарують мені ці цукерки від щирого серця, і я не можу їх відмовити.
Так сім’я навчилася, що відкритість і взаємна повага будують міцний дім, а довіра — найцінніший скарб у житті.
