Буває й так Ніхто не чекав Тимка у цьому світі. Та він прийшов. Заявив про себе гучним плачем, вимагаючи їжі, уваги, догляду. А мати Мати втекла, ледве тримаючись на ногах, ледь минуло дві доби після пологів. Зниклабувидки, не відчуваючи ніякого звязку з маленьким грудничком і не бажаючи брати відповідальність за його життя. Їй усього девятнадцять, єдина близька людина бабуся померла рік тому. Потім був хлопець, що багато обіцяв, але кинув. Усі її покинули! Батьки загинули ще в дитинстві в перевернутій машині, а бабуся, що так любила свою донечку, теж недавно її полишила Тато сирота виховувався, а в мами були сестри, та вони давно живуть у Канаді зі своїм батьком, її дідусем, і звязку з ним не було.
Якась кумедна дисторія, де було багато образ, злості, якогось поділу Спочатку їй це все було байдуже, а потім, коли бабусі зовсім погіршало і вона потрапила до лікарні, було вже зовсім не до минулого. Цього року вона мала закінчити технікум, одногрупники пишуть дипломні, а вона Та нічого, нічого. Якось сама впорається, але лиш сама! А дитина це тяжко. Дуже тяжко! Майже неможливо. А їй і так самій важко, хіба вони цього не розуміють? Ось і залишила свою дитину, може, хто допоможе. Як колись тату. А ті все ходять, щось говорять, а хто вони, навіщо незрозуміло. Та й біс із ними От тріхи сил прибуде, якось житиму далімудруге
А Тимкові потрібна мама не потім. Він потребує її зараз, ось прямо зараз! Притулитись щічкою до маминої груди, посмоктати материного молочка, відчути биття її серця Та немає материного тепла, тому страшно й самотньотно. Він плаче, хоче до мами. А його весь час беруть на руки якісь чужі руки. Годують молочком, та це не мамине, тому боліє й крутить маленький животик. Сон тривожний, у сподіванні Адже навіть крізь цей неспокійний сон малюк впізнав би мамин голос. Та голоси все чужі.
Маленький Тимко вмів чекати. Він чекав маминих рук, тепла її тіла, смаку її молока і, мабуть, молився своїм немовлячим богам усіма своїми відчуттями і навіть сопінням крихітного носика.
І боги почули його. Головлікар пологового будинку, добросердна жін
А от тепер, оточена турботою й підтримкою, молода мама нарешті знайшла в собі сили обійняти своє дитинча й дивитися у його, сповнене довіри, очі, відкличучи для них обох нове життя, наповнене надією та давно забутим почуттям дому майбутнє, що вона вже мала відвагу бачити разом із своїм діточкою.
