То він тепер з нами житиме? запитав Ігор у дружини, тривожно поглянувши на сина…
Ганна Олексіївна повернулася додому й розгублено застигла на порозі у коридорі стояв її син. Богдан уже два роки мешкав із дружиною окремо від батьків і навідувався хіба що у вихідні, та й то через раз. А сьогодні ж тільки середа.
Щось трапилося? замість привітання запитала Ганна Олексіївна.
Мамо, ти не рада мене бачити? Богдан спробував знівелювати напругу жартом, але зустрівши суворий материн погляд, відповів: Я від Лесі пішов
Як це пішов? різко перепитала вона сина.
Її характер був непростим, жарти вона сприймала важко робота в виправній колонії для неповнолітніх дала своє.
Ми посварилися пробурмотів Богдан, очевидно не бажаючи продовжувати розмову.
І що тепер? не відводила очей мати: Ти що, будеш до мене бігати кожного разу після сварки з дружиною?
Ми розлучаємося! кинув Богдан.
Ганна Олексіївна не відпускала його очима вона вимагала пояснень. Богдан важко зітхнув:
Вона хоче, щоб я більше допомагав по дому. А я з роботи ледве приповзаю, втомлений.
То що, руки відняло допомогти дружині? не підтримала його мати.
Те саме й вона мені сказала. А я їй відповів, що жінка має бути берегинею дому, то її це все…
Де ти набрався оцих дурниць? урвала його мати, вже зовсім нетерпеливо.
Після зміни вона була змучена, хотіла прийняти душ, відпочити, спокійно вечеряти з чоловіком, а тут син із тими середньовічними поняттями. Між ними з Ігорем такого ніколи не було: працювали разом, ділили хатню роботу, виховували дітей завжди у двох, у складній українській буденності. А тут раптом «господар» нашовся!
Я тебе питаю! гримнула вона так, що Богдан мимоволі стиснувся. Де ти того нахапався? Роботи поділив! То що, ти оленя втомився полювати? Ви обоє працюєте обоє й трудіться вдома. Чи ти їй пропонував звільнитися й сидіти з хатою? Ні? То чого коверзуєш? Ти хоч бачив, як ми з батьком через кухню чи прання колись сперечалися? Бо має бути розум і в парі, і вдома.
Тут з роботи повернувся Ігор, батько, й побачивши сина, здивовано підвів брови:
Щось сталося?
«Якісь однакові питання в них», подумав Богдан, а вголос мовив:
Ми з Лесею розлучаємося.
Дурість, коротко буркнув Ігор й поніс сумку з продуктами на кухню.
Ігоре, наш син недотямок, заговорила Ганна Олексіївна на кухні, вкладаючи покупки до шаф.
То він тепер у нас житиме? перепитав Ігор у дружини, а потім звернувся до сина:
Ти знаєш, що слово «подружжя» то від «у парі»? У парі це разом, в одному ярмі, як кажуть у нас. Тягати сімейну воза мають обидва на рівних. А захочеш підхитрувати то другому доведеться вдвоє більше працювати. А так і втомишся, і віз розвалиться.
Богдан задумався, хоч образа на Лесю все ще давила. Він сподівався підтримки, а отримав повчання. Батьки говорили про нього так, ніби його тут уже й не було, складали продукти, вішаючи пакунки на полицю. Атмосфера натякала: сюди він прийшов зайвим, і розпускати соплі перед ними ніхто не буде.
Богдан поглядав на дитину гармонію у стосунках батьків і не міг зрозуміти як ці суворі люди дома ведуться із собою, як зайчата?
То чого стовбичиш? Іди, мирися з дружиною! жорстко наказав Ігор. І забудь ти байки про те, хто що кому винен! Ви один одного маєте берегти і допомагати. Все, йди, у нас із мамою свої справи.
Богдан вийшов із дому приголомшений зовсім іншу реакцію очікував. Натомість образа на Лесю розтанула, і йому стало ясно: до сварки на порожньому місці і він доклав руку. Але одне зрозумів точно: він прагне збудувати таку ж справжню, міцну й щасливу сімю, як у його батьків.
