Ти знаєш, навіть зараз іноді прокидаюся серед ночі й думаю, як мій тато взагалі зумів забрати у нас все. Це сталось, коли мені було пятнадцять. Ми тоді жили у невеликому, але затишному будинку десь на околиці Черкас меблі нормальні, в холодильнику завжди щось було після походу на базар, а комуналку мама оплачувала майже без затримок. Я тоді була в десятому класі й найбільше переживала, щоб не завалити математику й зібрати грошей на ті кросівки, про які давно мріяла.
А потім все наче почало сипатися тато став повертатись усе пізніше, заходив мовчки, клав ключі на стіл, одразу йшов до кімнати, в руці постійно крутив телефон. Мама йому казала:
Ти знову затримався? Ти думаєш, ця хата сама себе прогодує?
А він сухо відповідав:
Не чіпай мене, я втомився.
Я слухала все крізь тонкі стіни, а навмисне вдягала навушники й ігнорувала, ніби нічого не чую.
Одного вечора побачила, як він говорив телефоном у дворі. Тихо сміявся, говорив щось типу «майже завершено» й «не хвилюйся, розберемось». Як тільки мене побачив вимкнув телефон. У животі закрутило щось тривожне, але я промовчала.
У пятницю, коли він пішов, я повернулася зі школи й відразу побачила розкриту валізу на ліжку. Мама стояла у дверях спальні, вся заплакана. Я запитала:
Куди він зібрався?
Тато навіть не глянув у мій бік і сказав:
Мене не буде деякий час.
Мама вигукнула:
Деякий час з ким? Скажи правду!
Тоді він зірвався й крикнув:
Я йду до іншої жінки. Мені остогидло все це життя!
Я залившись сльозами:
А я? А моя школа? А наш дім?
Він коротко відповів:
Ви самі собі ради дасте.
Закрив валізу, схопив документи з шухляди, взяв гаманець й вийшов, навіть не попрощавшись.
Того ж вечора мама спробувала зняти гроші в банкоматі, а карта була заблокована. Наступного дня у банку їй сказали, що рахунок вже пустий тато до копійки зняв все, що вони разом відкладали. Більше того, невідомо як, але він лишив не сплаченими дві місяці комуналки й оформив кредит на мамино імя такого ми точно не очікували.
Я досі памятаю, як мама сиділа за кухонним столом, рахувала якісь платіжки старим калькулятором, плакала й повторювала:
Ні на що не вистачає катастрофічно не вистачає
Я намагалася їй допомагати рахувати ці борги, але чесно, наполовину навіть не розуміла, що там до чого.
Через тиждень нам відключили інтернет, а скоро ледве не вимкнули й світло. Мама стала шукати роботу ходила прибирати чужі квартири. Я почала продавати цукерки у школі. Було соромно стояти на перерві з поліетиленовим пакетом шоколадок, але іншого виходу не було вдома банально бракувало навіть на найпростішу їжу.
Був день, зайшла на кухню, відкрила холодильник а там лише глечик з водою й половинка помідора. Я сіла, розревілася. Ту ж ніч вечеряли білий рис, навіть без олії. Мама звинуватливо перепрошувала, що не може дати мені те, що давала раніше.
Дуже пізно, вже коли трохи оговтались, я побачила у Facebook фото тата з тією жінкою сидять у ресторані, піднімають келих вина. Руки навіть тремтіли. Написала йому:
«Тату, мені треба гроші на зошити і ручки.»
Він відповів:
«Я не можу підтримувати дві сімї.»
Це була наша остання розмова.
Більше він не дзвонив. Не питав, чи я закінчила школу, чи хворіла, чи щось треба. Просто зник наче й не було мене.
Зараз я працюю, сама все оплачую й мамі допомагаю. Та ця рана болить досі. Не через гроші через його холод, через відчуття покинутості, через те, як тато лишив нас борсатися у багнюці та рушив далі, наче нічого не сталось.
Але й досі багато ночей, прокидаюсь і запитую себе як пережити, коли рідний батько забирає все й кидає тебе навчатися виживати, поки ти ще навіть не доросла?
