Моя подруга опинилася у дивній ситуації. З її свекрухою сталася б _іда, вона дуже захворіла. Ця історія має щасливе завершення саме завдяки моїй подрузі, вона на відміну від свого чоловіка, не відвернулася від хворої жінки.
Однак тоді чоловік Тетяни Андрій зовсім нічого не знав про те, що його матір почувається погано. Про хворобу матері Андрій дізнався лише тоді, коли маму вже виписали з хорошої клініки, у яку її влаштувала моя подруга. Вона ж весь час навідувалась до свекрухи, купувала усі медикаменти, носила їжу. Коли Тетяна привезла свекруху додому, то повідомила чоловікові:
– Твоя мама тепер здорова, все необхідне я їй придбала. Але вона досі потребує хоча б мінімального нагляду. Тому вона деякий час поживе разом з нами. Ти ж не проти?
Логічніше у цій ситуації виглядало б, якби таке питання ставив Андрій своїй дружині, а не навпаки. Все ж таки це його рідна матір.
Однак замість подяки та похвали за те, що дружина попіклувалася про його матір, Андрій влаштував рідній мамі абсолютно незрозумілу і недоречну сцену:
— Ну мамо! Я тільки в місто з твого забитого села переїхав, почав влаштовувати власне життя, а ти тут як тут! Так ти ще й в одному будинку зі мною жити хочеш! І це я тепер все життя за тобою доглядати повинен? Ти ж після міста у своє село повертатися не захочеш!
Матір поважного віку надмірно хвилювалася через слова власного сина, однак найбільше здивувалася Тетяна. Ось і відкрилася перед нею справжня сутність Андрія, вона вперше побачила його справжнє обличчя. Не таким вона знала цього чоловіка, коли погоджувалася вийти за нього заміж.
Тетянина свекруха поспіхом з останніх сил почала збирати свої речі, аби якнайшвидше повернутися додому. Її ж син ображено затраснувши двері пішов геть.
Андрій повернувся пізно ввечері і виявив у їхній з дружиною квартирі зібрані валізи, документи та квитки на потяг. З цілковитим нерозумінням він запитав у Тетяни що відбувається:
— Це моя мама ще не поїхала? Чи може ти кудись зібралась?
— О ні, дорогий. Це твої речі і твій квиток. Думаю, що нам варто пожити окремо. Я мріяла про дітей, але сьогодні зрозуміла, що не хочу, аби у моїх дітей був такий батько, — впевнено сказала Тетяна, — А ти подумай про свій вчинок. Поживи трохи у “забитому” селі і материній хаті, а вона поки зі мною побуде. Якщо для тебе щось проясниться, то приїжджай назад, — повідомила про своє рішення Тетяна.
А Андрій стояв, мов укопаний, не міг второпати що коїться.
Як вважаєте, подруга правильно вчинила?
