І чого ти досягла цим своїм скигленням? спитав чоловік. Але далі те, що сталось, його вибило з колії.
Коли ще прокидатися людині, як не пятій ранку, якщо в грудях все стискає? Катерина сиділа на самому краєчку ліжка й витріщалася у вікно.
Серце давало збої: то два удари, перерва, тоді три удари і знову тиша. Вчора лікар пояснив це панічні атаки. Направив на обстеження.
За вісімнадцять років Катерина із запальної студентки з дипломом економістки перетворилася На кого, власне? Додаток до бізнесу Остапа? Самозваного бухгалтера, яка підписує за нього папери та веде всі бухгалтерські справи? Домробітницю, яка щовечора миє підлогу, бо Остап бруду не бачить взагалі?
Не спиться? Остап вийшов на кухню. Обличчя помяте, незадоволене. Знову ночами не спала?
Катерина кивнула мовчки. Налила йому каву. Дістала з холодильника сметану він вже років пять щодня їсть на сніданок вареники зі сметаною.
До речі, відпив ковток, сьогодні їду у Харків. Днів на три. Зустріч із постачальниками. Дуже важлива.
Остап.
Вона знала краще нічого не починати. Бо зараз він погляне тим своїм знайомим поглядом ніби вона вкотре випрошує співчуття, якого в ньому ніколи не було. Але все одно сказала:
Не ображайся, але мені реально зле. Лікар наполягає на обстеженні.
Він завмер. Поставив чашку. Видихнув крізь ніс як люди, яким нерви вже не витримують.
І чого ти досягла цим своїм скигленням? Голос майже спокійний. Навіть не роздратований, швидше байдужий. Мені треба працювати, Катю. Працювати, а не слухати щодня твої скарги, як важко тобі й як ти втомилась. Всі втомились!
Він уже пакував валізу, ніби знав, що вона промовчить і, як завжди, все проковтне і знову себе звинуватить: бач, знову не в той час, не тим тоном.
Але Катерина цього разу не змовчала.
Остап, сказала вона, повільно підвівшись, ти взагалі памятаєш, на кого оформлена іпотека?
Він обернувся й усміхнувся.
Та яка різниця? Думаю, на нас обох.
На мене. Тільки на мене.
У повітрі щось ніби луснуло. Катерина бачила, як його обличчя втратило самовпевненість.
Ти про що?
Про те, що тоді, вісім років тому, коли ми брали цю квартиру, у тебе були борги. Солідні борги. Банк би тобі ніколи кредиту не дав. Памятаєш?
Він мовчав.
Отож. І іпотека на мені. Квартира теж. А ще я співпозичальниця по твоїх бізнес-кредитах. Поручителька. Без мого підпису ти нічого не продовжиш, не відкриєш нового й взагалі ні до чого не дійдеш.
Остап сів за стіл. Повільно, немов у нього ноги підломилися.
Навіщо ти це зараз кажеш?
Нагадую, Катя дістала папку з шухляди й поклала на стіл. Я знаю про Марисю.
Остап дивився на папку, мов укопаний. Й обличчя було таке, ніби його тільки-но чимось добре по голові грюкнули ще не болить, але вже свідомість попливла.
Про Марисю, повторила Катерина. Тихо, рівно, навіть для себе незвично стримано. Про бухгалтерку твого товариша Сашка. Гарна дівчина, до речі. Молодша від мене на дванадцять років.
Вона розкрила папку і акуратно, як на картах у «дурня», розклала довідки й роздруківки перед ним.
Виписки з твоїх карток. Бачиш ось ці перекази? Пятдесят тисяч. Шістдесят. Щомісяця.
Він мовчав.
А ось це, Катя поклала роздруківку, твоя переписка. Не здогадався, що я знаю пароль від твого робочого ноуту? Я ж його й вигадала три роки тому, коли ти забув старий.
Остап схопив листки, пробіг очима і аж мертвотно знітився.
Звідки ти це взяла?!
А яка різниця? налила собі води. Руками трохи тремтіла. Головне, що ти проводив гроші через неї. Кидав на її картку. Як думаєш, податкова зацікавиться?
Остап різко підвівся. Заговорив майже криком:
Ти що собі дозволяєш?! Ти хто взагалі?! Все життя на моїй шиї жила! Грошей не заробляла! Дома сиділа, чіплялася!
Чіплялася? Катерина гірко посміхнулась. Оригінально! Та «чіплялася», що підписувала твої банківські договори, вела всі папери, поки ти «на зустрічах» гуляв. «Чіплялася», на яку записано квартиру і яка має всі твої кредити.
Ти мені погрожуєш?
Ні. Просто пояснюю розклади. Бо ти, видно, прості речі вже забув.
Вона повернулась до вікна.
За пів року я відновила диплом. Пройшла онлайнові курси бухгалтера ночами, між нападами паніки. І вже маю робочу пропозицію. Не те щоб омріяна посада, але цілком для старту знімати житло і жити самій із Даринкою.
Даринкою?! він скочив. Ти збираєшся забрати доньку?!
А ти її бачив останнім часом? Катерина підійшла ближче. Коли ти, Остапе, востаннє з Даринкою говорив?
Він промовчав. Згадав, що й справді йому й пригадати нічого.
Катерина взяла ще один документ зі столу:
Висновок невропатолога. Хронічне нервове виснаження, панічні атаки. Рекомендації терміново міняти обстановку, терапію, уникати травмуючих факторів. Ось тут бачиш? Тривале перебування у стресовій ситуації. Знаєш, чим це для тебе грозить?
Катю…
Тим, що при розлученні суд стане на мій бік.
Поклала заключний папір.
Найголовніше: без мого підпису ти через тиждень навіть кредитну лінію не продовжиш. Сашко вчора дзвонив банк уже чекає документи. І там треба я.
Остап знову сів, хитаючись.
Чого ти хочеш? Голос хрипкий. Грошей?
Катерина тихо і майже беззвучно засміялась:
Грошей? Я хочу поваги, елементарно. Щоб ти хоч раз визнав, що без мене у тебе б нічого не було ні бізнесу, ні квартири, ні цієї командировки, куди ти знову так рвешся.
Взяла сумку.
Маєш час до вечора. Я з Даринкою поїду до Олесі. Подумай. Як будеш готовий нормально говорити подзвони. Але знай, Катерина, яка мовчала і все терпіла, вже не повернеться.
Остап подзвонив через шість годин.
Катерина сиділа у Олесі на кухні, пила чай з мятою, й відчувала себе немов дитина після дощу: свіжа, змучена, але легка. Мов із болота вилізла, де вже не дихати було, а тепер нарешті вільно вдихнула.
Алло, взяла слухавку. Голос не тремтів.
Мені треба поговорити.
Слухаю.
Не по телефону. Пауза. Приїдь додому.
Катерина посміхнулася.
Ні, Остапе. Якщо хочеш розмовляти приїжджай до Олесі. Адресу памятаєш?
Через годину він був під дверима злий, напружений, як людина, яку загнали в кут.
Олеся, бачачи, що щось не так, повела Даринку в кімнату. А Катерина залишилась на кухні.
Що ти собі дозволяєш?! Остап грянув кулаком по столу. Шантажуєш мене?
Ні. Викладаю факти.
Які ще факти?! Покопалася у моїх документах! Перелопатила мого ноута!
Остапе, зітхнула Катя, ти довго думаєш, що атакувати мене зараз найкраще рішення? Справді? Після всього, що я показала?
Він змовчав бо знала, права.
Слухай сюди. Вона нахилилась вперед. Я не збираюсь тебе нищити. Не бігатиму по податковій чи влаштовувати скандали. Я просто хочу, щоб ти нарешті зрозумів: без мене ти ніхто.
Ти хочеш розлучення? хрипким голосом.
А ти?
Він відвів погляд. Мовчав довго. Нарешті, тяжко видихнув:
З Мариною це нічого не значило.
Не перебивай. Катерина підняла руку. Я про Марисю знала півроку. Я бачила, як ти проводиш гроші через неї. Знала, як зустрічався з нею у відрядженнях, котрих насправді майже не було. Знала і мовчала. Думала, минеться.
Гірко всміхнулась.
Може, я просто боялась визнати: наш шлюб закінчився років пять тому. Ми обидва просто робили вигляд, що все нормально.
Катю…
Я втомилася жити з людиною, для якої я просто фон. Яка знецінює кожне моє слово, кожну прохання. Яка навіть не бачила, як мені реально зле.
Остап сидів блідий, стиснувши кулаки.
Маєш варіант, продовжила Катерина. Можемо спробувати по-новому. Без брехні, без зрад.
Або ти підеш і все залишиться мені.
Ні, похитала головою. Я піду й заберу те, що моє. Квартиру, свою частку бізнесу, ті кредити, що на мені ти платитимеш вже сам. А я почну жити як хочу.
Встала, показавши розмова скінчена.
У тебе є три дні. Подумай. Коли будеш готовий подзвони. Тільки памятай: та Катерина, яка терпіла, померла вчора о пятій ранку.
Через тиждень Остап приїхав знову.
Цього разу без bravado, який завжди ховав слабкість. Просто сів за стіл на тій же Олесиній кухні й мовчав довго.
Сашко сказав, без твоєї підпису банк не продовжить кредит Бізнес стане.
Катерина кивнула.
Я в курсі.
І що ти хочеш?
Вона подивилася просто в очі:
Я хочу розлучення.
Остап зблід.
Ти серйозно?
Як ніколи, спокійно налила чай. Руки не тремтіли, зовсім. Моя підпис буде в банку. Кредит подовжу. За умови оформлюємо розлучення цивілізовано. Бізнес повністю забереш собі, викупаєш мою частку. Квартира лишиться мені. Даринка зі мною.
Катя
Я вже вирішила. Катя посміхнулась. Знаєш, що найкумедніше? Я вперше за багато років нормально виспалася. Без таблеток. Без нападів.
Він мовчав.
Я не хвора. Мене не треба лікувати. Мені просто треба було піти звідси. З цього життя, де я нічого не значила.
Катерина встала.
Вибір за тобою. По-доброму підписуй і далі спокійно працюй. Або суд, усі документи на руку мені і тоді не лише бізнес втратиш. Вирішуй.
Остап опустив голову. Зрозумів програв. Та, кого мав за слабку, виявилась сильнішою.
Гаразд, видихнув. Згода.
Через три місяці вони офіційно розлучились.
Катерина залишила собі квартиру і отримала солідну суму в гривнях за свою частку бізнесу. Змінила роботу, пішла туди, де її цінували.
Остап залишився з бізнесом і новою квартирою. І з порожнечею, що щоночі точила душу. Особливо вечорами, коли приходив додому і не було з ким просто поговорити про день
Марисю, до речі, через місяць не стало. Виявилось, їй потрібне було не кохання, а комфортне життя. Коли зрозуміла, що Остап сам платить кредити й тягне все на собі настрій зник.
Катерина дізналася про це від Сашка. Усміхнулася. Відчула нічого. Ані злорадства, ані жалю.
Нічого.
От іноді думаю: може, не так уже й погано мати справу з чоловіковим бізнесом? Як на твою думку?
