Хто лежав на моєму ліжку і помяв його Оповідання.
Коханка чоловіка була трохи старша за доньку круглі щічки, наївний погляд, пірсинг у носі (коли донька хотіла такий, Андрій страшенно лаявся і категорично забороняв). Злитися на таку було неможливо Оксана дивилася на її голі синюваті ноги, на коротку куртку і хотіла відпустити колко: «Якщо плануєш народжувати цьому дурню дітей, купи собі пуховик і вдягай колготки під джинси». Але, звісно, нічого вона не сказала. Оксана просто простягнула Ірині ключі, взяла дві сумки з останніми речами й вийшла на зупинку.
Оксано Євгенівно, а що то у вас під стільницею на кухні? гукнула дівчина їй навздогін. Там посуд ховати?
Оксана не втрималась і відповіла:
Зазвичай там я ховала тіла коханок Андрія, а ти можеш мити там тарілки.
Не чекаючи ні відповіді, ні навіть погляду на перелякане обличчя Ірини, Оксана, задоволена собою, спустилась сходами. Ну ось і все, двадцять років життя коту під хвіст.
Першою про коханку Андрія дізналася їхня донька. Прогуляла уроки у школі, повернулась додому, думала що нікого нема, а там сидить юна німфа, пє какао з її улюбленої чашки. Враховуючи, що на ній було майже нічого, а в душі хлюпався татусь, розумна донька Тетянка миттю все зрозуміла й набрала Оксану:
Мамо, здається у тата коханка, і вона вдягла мої капці та пє з моєї чашки!
Як зі казки, подумала Оксана, пригадуючи, як донька тоді обурювалася, але не через зраду, а через те, що хтось торкнувся її речей. Хто лежав на моєму ліжку і помяв його
Оксана сприйняла це легше, ніж донька. Звісно, самолюбство постраждало: дівчина молода й гарна, а в Оксани зайва вага, целюліт та всякі принади сорокарічної жінки. Але зявилося полегшення скільки років ці нічні дзвінки, ненормований графік роботи, чеки з кавярень, у які Андрій її ніколи не водив Та впіймати чоловіка на гарячому так і не вдалося, настільки він усе ховав, що Оксана щораз залишалася винною.
Це вперше! нахабно брехав Андрій. Не знаю, що сталося, ніби комета на голову впала
Кометою виявилася працівниця готелю, де Андрій зупинився у відрядженні. Їй було двадцять та, крім симпатичного обличчя, нічим особливим не виділялася. Мозок, певно, теж не надто працював, бо приїхала за Андрієм до Києва, орендувала на заощаджені гривні дешеву кімнатку. Тому й зустрічались у квартирі і помитися можна, і речі попрати. Оксана й дивувалась, чому пральна машина постійно на швидкому режимі, замість звичайних змішаних тканин!
Квартира була Андрія, йому дісталася ще від батька до шлюбу, і коли Оксана вирішила подавати на розлучення, довелося з донькою їхати у свою квартиру на Лісовому масиві лишилася їй від бабусі. Донька обурювалася як же їй до школи добиратися?!
Можеш пожити з нами, запропонував Андрій, отримавши нову порцію лайки. Добре хоч донька може сказати йому все, що думає.
Перший час було незручно: нові маршрути, нові магазини, на роботу та в школу година добирання. Потім звикли: Оксана знайшла іншу роботу, донька вступила до коледжу, туди їхати було й зовсім швидше. Грустити не було коли побутові клопоти та іспити не давали розслабитися, та коли труднощі минули, сумувати вже й не хотілося.
Ірина кілька разів телефонувала Оксані питала, на якому режимі пекти пиріжки, куди класти таблетку в посудомийку. Якось навіть приїхала забирала забуті фото для випускного. Андрій сам не міг (чи побоювався), Оксана лежала хвора, а донька відмовилась їхати у стару квартиру, вважаючи це шкідливим для психіки, а їй же ще інформатику здавати.
Гарненько у вас тут, ніяково промовила Ірина, роздивляючись вицвілі шпалери і старомодні світильники.
Оксана лише всміхнулась ну так, гарненько, що тут скажеш. А там сучасно і зручно, двадцять років вона над цим працювала. Ну і нехай користуються.
Але саме той випадок обернувся несподіванкою. Десь за рік після тієї події, надвечір, забрязкотів замок у дверях.
Це до тебе? спитала Оксана у доньки.
Тетянка лише округлила очі.
На порозі стояла Ірина заплакана, з розпущеною тушшю і блискучими тінями на щоках. У руках спортивна сумка.
Щось трапилось із Андрієм? стривожено запитала Оксана.
Трапилось! всхлипнула дівчина. Я застукала його з секретаркою! Хотіла зробити сюрприз, бо він затримався на роботі й
І тут Ірина розридалася, по-дитячому хлипаючи й закриваючи обличчя долонями.
Ну а від мене тобі що треба? запитала Оксана, розуміючи, на що натякає напхана сумка.
Можна я у вас заночую? У мене абсолютно немає грошей. Я завтра на поїзд до мами.
А на що поїдеш, якщо грошей нема?
Думала, ви мені позичите.
Оксана й не знала, що робити то сміятися, то плакати.
За неї вирішила донька.
Вийди-но геть! з огидою сказала Тетянка і додала ще кілька слів, які Оксана від неї ще не чула.
Оксана глянула на доньку з докором.
Заходь, Ірино, сказала вона. Ніч надворі, не виженеш же на вулицю.
Далі ще гірше.
Донька так обурилась, що заявила: або я, або вона. Оксана розвела руками твоя справа, ти вже доросла. Захочеш їдь до тата.
Дуже треба мені ваш тато! Я до Наталки поїду!
Довелося викликати доньці таксі, щоб вона заночувала у подруги. А потім Оксана напувала чаєм і валеріаною Ірину, яка за рік життя у Києві так і не знайшла ані роботи, ані друзів, тільки новий пірсинг у язиці. Гроші Оксана їй, звичайно, позичила не у себе ж лишати. Навіть на вокзал завезла, щоб не загубилась.
Ірина довго дякувала, вибачалася й обіцяла почати нове життя піти навчатися і більше не знатися з одруженими чоловіками.
Мама завжди казала, що я непутяща. Виходить, правду казала.
Посадити її на поїзд і помахати рукою Оксана вже не стала це зайве. Із донькою швидко помирилися, але та все ніяк не могла второпати як мама впустила ту розлучницю в їхній дім? Оксана гладила доньку по пухнастому волоссю, усміхалася й казала:
Підростеш зрозумієш.
Андрій зателефонував через тиждень. Сказав, що все усвідомив, кинув Ірину і готовий до щасливого воззєднання.
Рубашки чисті закінчилися? ущипливо запитала Оксана.
Так, зітхнув колишній. Та й вона прати не вміє, ходжу цілий рік у якесь замаслене.
Звичайно, Оксана не повернулася. І тішитися з чужого нещастя не стала. Але визнати довелося: настрій після цієї історії помітно змінився легкість зявилася і в голові, і в серці, посміхалася частіше. Придбала собаку, гуляла з нею вечорами. Познайомилася із симпатичним сусідом та і що з того, що старший на десять років, не дівчинка ж вона вже. І життя потекло своїм руслом.
