Хоча Богуслава була чудовою невісткою та дружиною, вона зруйнувала не лише свій шлюб, а й себе.
Я, Богуслава, виросла в дитячому будинку на околиці Львова. Без родини, без маминої турботи, я уявляла подружнє життя хіба що крізь книжки чи розповіді старших дівчат. У вісімнадцять, ледве закінчивши училище, я вийшла заміж. Я й гадки не мала, як бути дружиною у справжній родині, адже поруч не було навіть подруг з власним досвідом.
Потрапивши до квартири чоловіка на Сихові, я жадібно вбирала кожне слово та пораду, особливо ті, що лунали від моєї свекрухи Ганни. Вона, на диво, не була тією злісною свекрухою, про яких жартують у нас на базарі. Я мріяла, що вона стане мені мамою, і була впевнена, що бажає мені добра. Та якось усе склалося не так Ганна з ентузіазмом ділилася досвідом: «Це жінка винна, якщо чоловік зраджує!»
Чому? Я завжди вважала, що винен той, хто зраджує. Та, за словами свекрухи, невірність провина дружини, бо вона перестала бути цікавою як жінка. «Талію осину треба мати навіть в старості!» сказала Ганна. Цю мудрість я записала собі в записник не набирати ваги, і одразу записалася на фітнес у місцевий клуб, попри те, що була стрункою від природи. Боячись зайвих кілограмів, почала голодувати.
Щойно я засвоїла цей урок, з’явилася нова настанова: У нормальній родині працюють обидва. Я не сперечалася хотіла рухатися вперед і бути корисною. Питання декретної відпустки я обговорювала з нею ж. Відповідь була коротка: Декрет це твоя справа, як вирішиш, так і буде!
Цю мудрість я не записала. Але коли через кілька років після весілля пішла у декрет, майже одразу влаштувалась нянею на пів дня. Я мала радість із можливості бути самостійною, але Ганна та чоловік почали нарікати мовляв, отримую мізерні гроші, менше двох тисяч гривень на місяць.
Я вирішила, що це не проблема, якщо на ці гроші хоча б раз піду до перукаря. Але й тут нова правда: У декреті нічого себе наряджати! Коли підеш на повну ставку тоді і фарбуйся, а зараз треба економити!
Я все віддавала чоловікові і гроші, і сили. По суті, усі роки шлюбу у нас в будинку панувала ще одна мудрість Ганни: Гарна дружина сама дасть лад у всьому домі! І я давала. Падала з ніг від утоми, але все робила власноруч: і попрати, і попрасувати, і повечеряти приготувати. Втома мене перемагала, часто просто втрачала свідомість. Зазвичай після того, як укладала спати останню дитину о девятій вечора, ще бігла мити підлогу чи готувати їсти на завтра. Чоловік у цей час казав, що він втомлений, адже мусить заробляти гроші, і вже спав десяту «тиху годину» за вечір.
Те, що я потрапила у лікарню, нині здається логічним. Я не зважала на біль у тілі, не помічала, як розвинулася хвороба. Пролежала у лікарні понад два тижні, і за цей час чоловік із Ганною не провідали мене жодного разу. Добре, що з собою був телефон: подзвонила подрузі, вона привезла мені все необхідне.
Виписавшись, я повернулася додому вже з чітким рішенням. Я подала на розлучення.
