Коли вершники наблизилися, собака підвела голову й поглянула на них очима, сповненими такого болю, що серце дівчини пропустило удар, а на очі навернулися сльози…
Марічка накинула недоуздок на голову коня й вивела його з денника. Затягнувши вузол чумбура на розв’язці в проході стайні, дівчина замилувалася кобилою.
Вороної масті, з рівними білими шкарпетками на всіх чотирьох витончених ногах, Валахія була мрією багатьох кіннотників.
Взявши до рук щітку, вона взялася чистити коня, не забуваючи нахвалювати його. Валахія нервово переступала з ноги на ногу, скидала голову, прислухаючись.
Марічка лагідно погладила коня по шиї, не розуміючи, що з ним коїться:
— Що сталося, Валюшо? Що тебе турбує?
— Розмовляєш із конем? — спитав конюх, що підійшов.
— Дядьку Веню, з нею сьогодні щось дивне відбувається, — Марічка далі гладила лискучу шию коня. — Її привезли місяць тому, і за весь цей час вона ніколи так не поводилася…
— Чогось тривожно їй, — зауважив літній чоловік, окинувши кобилу досвідченим поглядом. — Дивовижна красуня!
— І характер у неї чудовий, — підтвердила Марічка. — І виїжджена прекрасно, досі не розумію, як колишня господиня могла розлучитися з таким конем.
— Значить, є прихована вада, — задумливо мовив Веніамін.
— У ній немає вади! — одразу кинулася на захист улюблениці Марічка.
Валахія затрусила головою, ніби підтверджуючи слова господині.
— Іч ти, образилася, — усміхнувся Веніамін, попрямувавши у своїх справах.
Осідлавши Валахію, Марічка вивела її зі стайні. Кобила уважно прислухалася до навколишніх звуків, насторожено поглядаючи в бік дороги, за якою виднівся ліс.
— Саме туди ми сьогодні й вирушимо, — помітивши, куди дивиться кінь, мовила Марічка. — На плацу ти чудово поводишся, пора познайомитися з нашою природою.
Марічка вправно залізла в сідло і, підібравши повід, направила коня в бік лісу…
Цього червневого ранку ще не було спеки, і було приємно проїхатися верхи прохолодою. Валахія слухняно йшла туди, куди її спрямовувала вершниця. Час від часу вона зупинялася й ретельно прислухалася до звуків лісу.
Пустивши коня риссю, Марічка направила Валахію стежкою, де завжди любила їздити на Градомирі.
Дівчина згадала, як два місяці тому її коневі поставили невтішний діагноз, і їй довелося розлучитися з вірним другом. Його відправили на ферму в село, де повітря було чистішим, і напади кашлю в нього були значно рідшими.
Для змагань їй потрібен був кінь, і вони з тренеркою почали пошуки відповідного варіанту. Їхні пошуки закінчилися того дня, коли Марічка побачила Валахію в одному з київських клубів, і, проїхавши на ній верхи, зрозуміла, що це її варіант.
Кінь був чудово виїжджений і з доброю вдачею. Кінний клуб виділив кошти, і Валахія змінила дім.
Тепер, згадуючи момент придбання коня, Марічці пригадалося, як дивно поводилася колишня господиня. Вона поспішала з укладанням угоди, ніби хотіла швидше позбутися Валахії.
Що ж сталося? Чому господиня вирішила продати такого прекрасного коня?
Валахія різко зупинилася. Марічка ледве встигла втриматися в сидлі, настільки сильно заглибившись у свої думки. Кобила завмерла на місці, і скільки б вершниця не намагалася пришпорити її, вона не рухалася з місця.
— Чому ти не хочеш іти вперед?
Валахія тихо фиркнула, продовжуючи стояти на одному місці. Вона злегка повернула голову, глянувши праворуч.
Марічка теж подивилася в той бік, але нічого, окрім трави й дерев, там не побачила. Що могло привернути увагу коня?
— Хочеш піти в той бік? — Марічка ослабила повід, надавши Валахії свободу вибору напрямку руху. — Будь по-твоєму…
Валахія звернула зі стежки й кроком попрямувала в той бік, звідки долинало ледь чутне пищання, яке невдовзі почула й Марічка.
Кінь зупинився біля берези. На траві стояла коробка, придавлена зверху товстими гілками. З коробки чулося пищання.
Марічка поспіхом зіскочила з коня. Скинувши гілки з коробки, вона відкрила її. Усередині виявилося троє кошенят, які ледь розплющили оченята. Вони жалібно плакали, кличучи маму кішку, від якої їх відірвали таким жорстоким способом.
Марічка відчула, як усередині неї підіймається хвиля обурення:
— Як можна бути таким жорстоким?! — дівчина підняла коробку й підійшла до коня. — Валюшо, швидше додому!
*****
— Неймовірно! — вигукнула Ірина Дмитрівна, тренерка Марічки.
— Валюша привела мене просто до коробки, — підбила підсумок своєї розповіді Марічка.
Вона поспіхом доставила кошенят у кінний клуб до місцевого ветеринара. Малюки виявилися здоровими, і на двох уже знайшлися майбутні господарі. Третього малюка зголосилася забрати Марічка.
Чорне кошеня з білими лапками зачарувало її своєю схожістю з Валахією. Як тільки кошенята підростуть, то роз’їдуться по домівках.
— Валахія благородний кінь! — із захопленням мовила Ірина Дмитрівна. — Люди проходять повз, а кінь – ні.
Тим часом Марічка й Валахія з головою поринули в підготовку до прийдешніх змагань. Клуб чекав від пари високих результатів.
Підготовка до змагань забирала багато часу, і пара завжди тренувалася на плацу. У липні вони успішно виступили на місцевих змаганнях, посівши друге місце в середньому призі.
У серпні пройшли обласні змагання в сусідній області, звідки пара повернулася з перемогою. Попереду на них чекав старт у столиці, до якого почалася ретельна підготовка.
— Марічко, чекаю тебе на плацу за сорок хвилин, — промовила Ірина Дмитрівна, зазирнувши в стайню.
Валахія стояла в проході стайні й нервово переминалася з ноги на ногу. Кінь здригався всім тілом, і його гучне іржання розносилося по всій окрузі.
— Тихо! Тихо! — Марічка намагалася заспокоїти кобилу.
— Що з нею відбувається? — з тривогою спитала тренерка, яка ніколи не бачила Валахію в такому стані.
— Вона точно так само поводилася того дня, коли ми знайшли кошенят у лісі, — відгукнулася дівчина.
— Їдь на ній за територію клубу, можливо, щось сталося, — Ірина Дмитрівна озирнулася. — Візьми з собою Веніаміна.
За двадцять хвилин двоє вершників виїхали з території кінного клубу. Марічка надала Валахії бути навігатором у цій поїздці.
Вони минули рівний ряд будинків на околиці міста і, вибравшись на дорогу, попрямували до лісу.
Несподівано Валахія різко розвернулася й кинулася вздовж дороги. Шосе проносилися машини, хтось сигналив, боячись, що вершники можуть виїхати на дорогу.
— Що за манія — іти на поводу в кобили! — бурчав Веніамін, не розуміючи, що або кого вони шукають.
— Краще перевірити, що так непокоїть Валюшу, ніж потім жалкувати… — Марічка не договорила.
На узбіччі дороги лежала збита машиною вівчарка. Коли вершники наблизилися, собака підвела голову, поглянувши на них очима, сповненими такого болю, що серце дівчини пропустило удар, а на очі навернулися сльози.
Вони знайшли причину неспокою Валахії…
Марічка зіскочила з Валахії, продовжуючи її хвалити. Вони щойно виступили на регіональних змаганнях у КЮРі середнього призу, і дівчина залишилася задоволеною результатом.
— Чудовий виступ! — до них підбігла Ірина Дмитрівна.
— Валюша прекрасно відчуває музику! — заправляючи стремена, із захопленням відгукнулася Марічка. — Це найпрекрасніший кінь у Всесвіті!
— Це кінь із великою вадою! — пролунав за спиною в дівчини різкий жіночий голос.
Марічка обернулася. На рудому коні сиділа жінка у фраку, готуючись до виступу. Обличчя здалося їй смутно знайомим…
— Чому Ви так кажете? — зовсім недружнім тоном відповіла Марічка. — Ви зовсім не знаєте Валюшу! Це благородний кінь…
— Із вадою! — жінка перервала мову Марічки. — Я чудово знайома з цією кобилою!
— Колишня господиня… — мовила Ірина Дмитрівна, впізнавши колишню власницю Валахії.
— Як Ви можете так говорити про неї?! — Марічка категорично не погоджувалася з думкою жінки.
— За рік володіння цим конем вона привела до мене кількох бездомних собак і котів, — ніби випльовуючи слова, відповіла жінка. — Попередні двоє господарів відмовилися від неї саме з цієї причини, як виявилося…
— Ви всі просто не змогли зрозуміти й усвідомити, наскільки благородний цей кінь! — заперечила Ірина Дмитрівна. — Це називається не «вада», а благородство!
До Марічки підбігла вівчарка і, привітно махаючи хвостом, подивилася на господиню відданими очима.
Бровко був саме тим псом, до якого торік Валахія привела допомогу. Пошуки господаря вівчарки не дали результату, і Марічка вирішила залишити пса в себе.
Вдома на них чекав підрослий чорний котик із білими лапками, якого Марічка назвала Космосом.
Веніамін став гордим господарем цуценяти, якого Марічка з Валахією підібрали минулої осені.
У Ірини Дмитрівни з’явилася триколірна кішка, привезена з минулих змагань.
І ще три собаки й чотири коти, врятовані Валахією, яким успішно знайшли господарів. І все це називається «вадою»?
— Можливо, це у Вас вада… — окинувши жінку холодним поглядом, Марічка повела Валахію геть від колишньої господині.
Того дня Марічка та Валахія посіли перше місце. Повертаючись увечері додому після змагань, Ірина Дмитрівна й Марічка почули, як кінь б’є копитом по підлозі коневоза, явно з наміром привернути до себе увагу.
Зупинивши машину, вони поспіхом відчинили двері коневоза. Валахія відповіла їм гучним іржанням. Комусь терміново потребувала допомога…
