Бардак у шафі, купи неглажених сорочок, борщ, що вже підозріло булькає в холодильнику, ось так виглядає наша хатинка. Я вирішив обережно поговорити з дружиною про це, але якось отримав у відповідь цілий список претензій.
Я закохався в Ганнусю щойно її побачив. Це було кохання з першого погляду, ну справді! Її краса, щирість і гумор просто розтопили мене на місці. Я вже тоді думав, що мені просто шалено пощастило біля мене така розумна, приваблива і акуратна дівчина! Тому без вагань зробив їй пропозицію.
Зібралися ми жити разом, і Ганнуся одразу ж попередила, що хатні справи це не її коник, вона більше за карєру, а вдома все навпіл. Мені здалося, що це цілком справедливо і сучасно, тому без питань погодився. Але життя, як виявилось, не завжди малює ідеальні картини.
Спершу наш розподіл обовязків працював ніби годинник Ганнуся запевняла, що все встигатиме: і на роботі, і вдома. Я повірив, не став наполягати на своєму, бо як тут спорити з коханою?
Минуло півроку і картина трохи змінилася. Виявилося, що з роботою у Ганнусі не дуже: якась незрозуміла фірма, часткова зайнятість, зарплата ходить сюди-туди, а стабільності нуль. Всі чесно зароблені гривні вона витрачала винятково на власні «фінти». Тим часом я вкалував від ранку до вечора. Зате з розподілом обовязків у неї була ідеальна память коли приходила моя черга, все влаштовувало. Коли її вона починала «не помічати» свої завдання.
Спочатку вона старалася, навіть прасувала мої сорочки, але поступово натхнення зникло. У квартирі зявилися все нові й нові хаотичні купи речей. А найцікавіше, що винним зробили мене! Мовляв, я мала б допомагати ще більше. Ну й іронія. А мені було, чесно кажучи, ой як складно поєднувати роботу, побут і сімейну гармонію. Домовлялись же по-людськи!
Я сподівався, що після появи дитини стане легше: Ганнуся буде вдома у декреті, доглядати за малечею й господаркою. Але леле стало ще «веселіше». Я вже й не раз замислювався а чи стало б легше без дружини? До хатніх битв додалась ще й постійна сварка через дрібниці.
Я намагаюся зрозуміти Ганнусю, стати на її місце, але ж відчуття несправедливості не полишає: тягну все і роботу, і прибирання, і домашні справи. Хочу просто прийти з офісу та лягти на диван, а не боротися за праску.
Дивуюсь, чим Ганнуся займається у декреті день напроліт, що їй заважає і вечерю приготувати, і підлогу помити? Донечці всього два місяці, більшість часу вона солодко дрімає! Я, певно, у цей час міг би і генеральне прибирання влаштувати. Думаю вже: як ми впораємося, якщо буде ще одна дитина? Я за рівноправність і взаємопідтримку, але, мабуть, це поки що не для нашої сімї.
Не хочу руйнувати родину свою дочку я люблю безмежно. Але терпцю майже не залишилося. Як бути далі, не знаю. А ти на чиєму боці в цій історії?
