**ГРІХ З ГОРІХОМ, ЯДРО З ВІДРОМ**
— Ну не можна ж у такому віці шаленіти від юнацьких пристрастей! Йому сорок шість! Що в нього в голові? Ця дівчина йому в дочки годиться! Яка там може бути любов? Хм… Закохався, як миша в пастку впав! Не розумію і не хочу розуміти! — обурено вигукувала Ірина, коментуючи вчинки власного чоловіка.
Все це невдоволення слухала її найкраща подруга — Олена.
— Не роби поспішних висновків, Іронько. Все налагодиться. У тебе ж ідеальна сім’я, — заспокоювала подругу Олена.
Хоча й Олена, і колеги по роботі, і навіть сусіди добре знали, що спокій зразкової родини Ірени тримається на волосинці.
Богдан (чоловік Ірини) — наче з ланцюга зірвався. Він був сам не його.
…Все почалося з ДТП. Саме ця подія перетворилася спочатку на миттєве захоплення, а потім — на останню палку любов.
Була зима. Ожеледиця. Щоранку Богдан їхав до офісу на своєму авто. Того дня він їхав обережно, повільно. На «зебрі» зупинився.
Раптом — нізвідки! — вискочила дівчина та впала на капот його машини. Богдан нічого не зрозумів. На першу секунду йому здалося, що вона навмисне кинулася під колеса. Але роздумувати було ніколи. Він миттєво вискочив з авто, щоб допомогти.
Постраждала стогнала й охкала.
Богдан посадив її в машину та рушив до найближчої лікарні. Дівчина категорично відмовилася їхати до лікарів. Казала, що їй уже краще. А от від гарячої кави не відмовилася б…
Богдан привіз незнайомку до офісу.
Нагодував кавою з бутербродами.
Познайомились. Дівчину звали Соломією. Богдан помітив, що вона була вродливою. Лагідна, курносинка, з кучерями, не по рокам серйозна. І ще вона здавалася чарівною — немов із казки. Хотілося дивитися на неї без кінця, слухати її мелодійний голос. Але Богдан швидко взяв себе в руки. Струснув головою, ніби прокидаючись, і провів дівчину до виходу. Він уже й так втратив дорогоцінний робочий час. На прощання сунув їй свою візитку. Просто зі звички.
— Соломіє, дзвоніть, якщо щось…
До вечора Богдан забув про ранковий інцидент.
А через день Соломія подзвонила. Попросила про зустріч. Казала, що справа термінова.
Богдан, відчуваючи себе винним, погодився.
«Постраждала» розчинила двері своєї крихітної квартирки. Богдан увійшов. У дівчини була перев’язана права рука.
— Ось бачите, Богдане… Хотіла повісити картину на кухні. Але рука болить. Допоможете? — скривилася від болю Соломія.
— Звісно, допоможу. Давайте інструменти, — одразу погодився Богдан.
Картину швидко прикріпили. А на кухонному столі вже стояла пляшка вина та фруктове асорті.
— Треба відзначити цю подію. Давно мріяла п— На останньому подиху вона прошепотіла йому: «Люблю…», і тоді її вуста назавжди змовкли.
