Думаєш, я за тобою бігатиму? сказав я, піднявши брову. У мене ж таких, як ти, на копійку гурток.
Отже, купуй собі свій гурток і відстань від мене, підкреслив я, відмахуючись.
А кому ти потрібна? запитала вона, підкидаючи ще одну краплю сарказму.
Є приказка: «Що у тверезого на голові, то у ». Та Зоряна, яка все життя провела в підлітковому районі й у власному будинку мала свій «запойний» куточок, переказала б її в інший формат. Щось на кшталт: «Що у тверезого на голові, то у пяного на ділі». Тому що після кількох рюмок люди не лише говорять, що думають, а й поводяться зовсім інакше.
Якщо алкоголік знімає всі внутрішні «рамки», то можна зробити висновок: після парі келихів людина не втрачає себе, а, навпаки, стає собою.
Батько Зоряни ніколи нічого не приховував від сімї, не кричав, не ругався. Пив тихо, спокійно, і навіть у «пяному» вигляді умів залишати після себе порядок.
Коли батько знову занурювався в «запій», Зоряна та мама дізнавалися про це за тим, що він їхав на дачу в компанії ящика горілки і проводив тиждень у режимі «прокинувся підморгнув заснув». Після цього він повертався в квартиру, ніби нічого не сталося, і сімя продовжувала спокійне життя.
У сусідки ж чоловік майже з «облискою» носився по будинку. Часто жінка з дітьми залишалася у Зоряни надовго, скаржачись, як щастить їй, бо чоловік «тихий і спокійний». Але Зоряна знала, що у мами раніше був інший ухайник, якого вона кинула саме через його «під градусом» поведінку.
Мама завжди казала: якщо чоловік «прибухується», то це не кінець світу, просто в наш час багато людей вдаються до різних залежностей, щоб зняти стрес. А коли під градусом починає робити щось неприпустиме, треба відразу кидати його без другої спроби.
Зоряна не давала шансів. Через це навколо неї зявився образ жінки, яка не терпить «пяної» поведінки. Хоча сама вона іноді, раз на два місяці, випивала «фужердругий» з хорошим приводом, це швидко ігнорувалося. «Тут з нею пити не можна» так говорили вулиці.
Третій хлопець Зоряни (з перших двох вона розлучилася саме через їхні «пяні» виходки) стверджував, що не пє взагалі. З одного боку це було чудово вона вже бачили різні ступені «пяності» ще в дитинстві. З іншого у кавалера могли бути інші «запахи». Однак це можна було дізнатися, коли вони живуть разом, а якщо щось не сподобається розійтись без зайвих обіцянок.
Зоряна це і зробила. Після кількох розмов вона зрозуміла, що з Михайлом краще «не пити». І почалося все з вечора, коли святкували успішно здачу сесії. Зоряна завершувала останній курс, а Костян, випускник минулого року, мав багато знайомих серед її однокурсників і приєднався до компанії.
Де студенти там напої, закуски мінімальні, а під дією алкоголю народжуються кумедні ідеї, типу «гра в правду». Хтось змусив Зоряну заспівати в караоке, посилаючись на те, що вона завжди відмовлялася. «Милі мої, я ж про вас піклувалася, а не на Хеллоуїн», подумала вона вголос.
Проте мікрофон вона взяла і проспівала один куплет, поки «директор» не спробував її відняти. «Своїм вибором» так би сказав я. Після цього одногрупниці роздавали домашку, а Катька, боєцьпринципова, пошепки сховавлася в кімнату за нотатками.
Далі танці, крикування, і в якийсь момент все пішло не так, і я вже не памятаю, коли саме. Однак перемога належала Костяну, який, лишаючись тверезим, був змушений поцілувати Марічку за наказом Марини. Костян, з усмішкою, підходив до розчуленої дівчини і цілком довго її ціловав, поки вона не відповіла.
Я лише здригнувся, а потім зірвався до вулиці, вхопивши холодне, гірке повітря. Відчув, що ще трохи, і розплачусь, наче маленька ображена дитина.
Зоряно! Зоряно, зачекай! крикнув Костян, коли таксі затупило перед будинком. Я впав на заднє сидіння, назвав адресу батьків і радів, що схопив свою сумку, документи, телефон. Мама, побачивши мій вигляд, зрозуміла, що щось трапилося, і не ставила зайвих питань, а лише налила чашку гарячого чаю і сіла поруч, поки я пив і розмокав.
«Все буде», казала вона. «Мука перемелеться, і випічка житиме довго». Я відповідав: «Мамо, я повертаюся додому. Заберу речі з його квартири і переїду. Можна?». Вона лише усміхнулася: «Ти ж завжди була в своєму домі, ніколи нікого не вигнала».
Тепер з підтримкою батьків я відчував, що можу піднятись на коня і не миритися з подібною поведінкою.
Де ти була всю ніч? запитав Михайло, коли я відчинив двері своїм ключем. Це вже не твої справи, відмовився я, крокуючи в спальню, звідти підбираючи речі у великій клітковій сумці.
«Два пакети, так, потім таксі, і забуду про ці «стосунки» як страшний сон», думав я.
Ти що, мене кинула? спитав Михайло. Ти поцілувала одногрупницю прямо перед моїми очима! «Чому мені змінник?»
Ти в голові маєш таракани. Це лише поцілунок, а завдання мені дали, не я винен, відповіла я. Якщо б мене змусили сидіти на колінах у когось чи танцювати у мінімумі одягу, це вже інша історія.
«Ти не порівнюй. Я зазнав лише те, що мені дали», сказав він.
«Ти думав, що я за тобою бігатиму? У мене таких, як ти, на копійку гурток», відбила я. «Купуй свій гурток і залишай мене в спокої». «А хто ти потрібна?»
Як виявилось, я потрібна. Через півроку я знайшла нові стосунки, і цього разу обранець був реально адекватний. Щасливе лише на четвертий раз
Костян досі, випадково зустрічаючи мене на вулиці, намагається переконати, що я тоді все вигадала, що я сама все зіпсувала і що я буду страждати, але він, доброї душі, завжди готовий простити і прийняти назад.
А хто ж справді страждає? Костян, мабуть, треба було залишити одне кохання. Правильно, я вийшла з того, що не хотіла залишатися.
