Головне вдало вийти заміж. Заможній чоловік запорука щастя.
Соломія була єдиною донькою у батьків. Батько пильно стерег її, мати пестила й постійно нагадувала одну й ту саму річ:
Головне вдало вийти заміж. Заможній чоловік це щастя, навчала вона доньку, і Соломія з нею погоджувалась.
Але де ж його знайти, того заможного? У їхньому університеті були гарні хлопці, звісно. І наречений у неї теж був із доброї родини.
Та батько пильно стежив ніяких нічних гулянок, студентських вечірок, вилазок на природу. Усе під контролем.
Незабаром її завидний наречень знайшов собі іншу дівчину більш вільну й цікаву, ніж Соломія.
Але от настав захист диплома, і про кохання забули.
Потім влаштування на роботу за батьковою допомогою та налагодження особистого життя за маминими порадами.
Мати знала, що робить. Єдина донька має вдало вийти заміж, і ось зявився наречений племінник її знайомої.
Соломійко, придивись до цього чоловіка уважніше. Він старший за тебе, але це плюс, а не мінус. Нащо тобі хлопчина? Подумай сама. А Богдан Іванович чоловік серйозний. Має свою справу. Тобі й працювати не доведеться.
Та ж він уже одружений був, мамо! І донька в нього є, а отже, аліменти.
Нехай тебе це не бентежить. Дружина була невдахою, і вони з донькою давно в іншому місті живуть. Це не проблема.
І знайомство відбулося. Батько Соломії багатозначно мовчав. У жіночі справи він не ліз із того часу, як донька закінчила університет.
Нехай самі вирішують.
Але, як не дивно, Богдан Іванович Соломії сподобався.
Десять років різниці її не лякали. З такою зовнішністю він і ще через десятиліття виглядатиме чудово.
Гарний, з манерами, одягнений із смаком.
Соломія теж справила на нього враження, і вони одружилися.
Мати зітхнула з полегшенням, виконавши свій обовязок, і почала жити для себе: салони, магазини, подорожі з чоловіком у теплі країни вже без доньки
А та, бачачи перед собою приклад, теж не відставала.
Чоловік задовольняв її бажання, тож Соломія жила в своє задоволення.
Її обовязки зводилися лише до вказівок домробітниці, яка і так усе робила сама.
Але грім серед ясного неба вдарив несподівано.
У Богдана Івановича померла колишня дружина. За якихось обставин Соломія не вникала.
І він був змушений забрати до себе Доньку!
Це було нечувано. Ось тобі й «не проблема»! Що тепер із цим робити? Вона сама ще не планувала народжувати, а тут у її домі зявиться якась дівчинка, якій вона має стати «другою мамою», як казав Богдан.
Але вибору не було.
Чоловік не дуже цікавився її думкою, просто поставив перед фактом і попросив проявити милосердя.
Дівчинка ж не винна!
Незабаром він сам поїхав за нею й привіз із собою разом зі скромною валізкою та шкільним рюкзаком.
Ярина вчилася в третьому класі, була високою, тихою й навіть замкненою, як помітила Соломія.
Зайвого слова від неї не почуєш, усе мовчки, все тихенько.
Єдине, що заспокоювало вона була схожа на батька. Точно його донька, а не «нагуляна» тією невдахою
Життя у великому будинку з батьком, мачухою та домробітницею було незвичним для Яринки.
Вона просто не знала такого!
Після вечері дівчинка кидалася мити посуд, питала, де віник, щоб підмісти підлогу, сама прасувала свої речі і все це дратувало Соломію
Батько, весь у роботі, повертався пізно, і йому не вистачало часу на турботу.
З дружиною він не скупився на ласку, а Ярині діставалося хіба що погладжування по голівці та запитання:
Як справи в школі?
Соломія ж відчула, що тепер обмежена: не може вийти коли завгодно, піти у свої улюблені місця, приділити час собі.
Адже не можна ж зранку бігти у спортзал!
Треба виспатися, посидіти за компютером, прогортати соцмережі.
А потім приходила Ярина, і втекти було неможливо: чоловік просив допомагати їй із уроками.
Тож Соломія задумалася: може, запропонувати віддати дівчинку до якоїсь школи-інтернату?
Та не наважилася, але запропонувала подовжену групу:
Мені важко стежити за її навчанням. Я ж не вчителька. А дивись трійки зявилися. У школі вона уроки робить краще. Це ж для її ж добра.
Але Богдан розлютився так, що Соломія пошкодувала про свої слова.
Так і тяглося: бездушні стосунки, роздратування
А через два роки Соломія народила хлопчика. Постало питання про няньку, але Ярині вже було майже дванадцять, і вона запропонувала сама доглядати за братиком.
І справді, кращої помічниці не знайти!
Ярина встигала все і уроки зробити, і з Тарасиком пограти, і речі перепрасувати.
А потім і постільне лягло на її плечі, бо домробітниці Христині вже було за шістдесят
