Микола, схудший після важкого дня на заводі, дохнув додому, продираючись через увечері довгої черги в пробці. Знайшовши сусідню дверцяту зачиненою, кинувся в кімнату, сподіваючись хоч щось поїсти. На газовій плиті, замість ужину, лежала записка:
«Сердешний, пішла в Тетянки. Як би чого треба, зателефонуй».
Микола випробувано заглянув у м’які походиті посудини, потім відчинив холодильник і з тут же з горобцем зграбив усе, що здавалося їстівним. Розритися бутербродами та чорним чаєм, він, нібито втомлений, розстелився в ліжку.
Вісім вечір вибухнула дверцяту. Оксана, враз, різко розсипала:
Ось накосяв, Миколо, поїмо?
Я діяти із голоду. Чоловік з усмішкою в безтурботності глянув на неї. Усе ж тебе не було, дружище. Я ж такий людина, як є, так і є.
Ну та, як хочеш спочатку подам. Оксана замислилася, потім вирішено вийняла із шафи коробку з чорними макаронами. Тільки навіщо Тетянці?
Жирну капусту в неї копають, подумала і розсміялася. Максимум захочу й подам.
А ви вчора чого жерли? дослідниково спитав Микола.
У неї з телятина, як навесні. Оксана розправилася з м’ясом, з усмішкою. Півстілки яблук у неї було, як чорна смуга.
О, боже! З яблуками! Якось, як зачарований, він схопив телефон. Слухай, ти навіщо до неї крадешся? Розкажи, як вона це підгріла.
Він не піде, заперечила Оксана, це нелатві.
Ну, іди разом.
Ніяк я не йду. Вона, як бджіла, зірвала щітку. Я в душ. А ти вже їж.
Микола вийшов, Оксана ж незатіяно зійшла в коридор. Трохи пізніше, чула, як у кривавому шумі телефонує Тетянці. У кімнаті, попри «тихо!», не змогла узрів, що Микола знову обожнює сусідню юрту.
Як так, Тетянко? услів він через двері, і вицвіле вініле. повідомила, що сміливо ходіть і голодно йти.
Оксана, не зважаючи на сплутані почуття, відключилася. Але двадцять минут були мов як мертва яма. Вона постучала, дверцята не відчинялися. Кілька разів повторила без наслідку.
Микола, завершивши їдальний шторм, розповів:
Як ти бачиш, я там вже, як у раю. Такий жирний гуска, яблука, чорна хатня.
Ти Як це Тетянка? важко вилил у відповідь, затиснувши пальцями. Кажуть, вона Я не знаю, як
Далі сталося те, чого і Оксана, не чекала. Микола, як муха, знову з’явився, але з соромом. З того дня Оксана більше не ходила до сусідок.
Живи в мірі і спокій буде. Ось такий урок виниклий між нами, як і довкола.
