ГІРКЕ ЩАСТЯ
Чим тобі ця дівчина не догодила? Хороша ж, скромна, акуратна, навчається, тебе кохає, Марина Ігорівна докірливо дивиться на сина.
Мамо, я сам розберуся Остап ніби ставить крапку у безглуздій розмові.
Марина Ігорівна виходить із кімнати.
«Розбереться він… Скількох уже передивився… Самому під сорок, а всі не такі, не так Скоро вже нікого не треба буде» думає вона, важко зітхаючи.
Сину, ходи обідати, кличе з кухні Марина Ігорівна.
Остап відразу відгукується. З задоволенням їсть мамин борщ.
Дякую, матінко. Як завжди неймовірно смачно.
Лучше б ти це своїй дружині казав, а не мені, Марина Ігорівна ніяк не може заспокоїтись.
Мамо Остап доїв компот і зібрався вийти з кухні.
Зачекай, сину. Знаєш, я згадала, як якось ходила до ворожки. Вона з порога й сказала:
Твого сина чекає гірке щастя.
Ой, мамо, не слухай, Остап усміхається.
Остап мав у різні періоди життя «коханих», а іноді й не дуже.
Оксана була розумною, начитаною і навіть мудрою не по роках. Вона давала Остапу, старшому на девять років, поради як старша сестра.
Спочатку Остапу це подобалось, проте потім він став сприймати Оксану просто як друга. Не більше.
Все було ніби сірим і безбарвним. Розійшлися.
У Марічки був восьмирічний син. Остап не зміг знайти з ним порозуміння, хоча Марічку щиро кохав. Вона була вродлива, але характер мала непростий не кожен дасть раду. Щоразу, намагаючись примиритися після чергової сварки, дарував Марічці подарунки. Суперечки були безглуздими
В цих відносинах чогось бракувало. Напевно, затишку й рівноваги.
Віра була майже ідеалом. Таку жінку ще пошукати
Остап уже й хотів свататися. Віра здавалась правильною, чистою, розумною. З нею треба було спілкуватись, як то кажуть, у «білих рукавичках».
Остап навіть переїхав до її квартири. Був готовий заводити дітей. Не менше двох.
Але
Одного разу повернувся з відрядження, а Віра в ліжку з колишнім однокласником. Класика
Остап повернувся жити до мами. Вирішив: досить з нього тої романтики.
Буду сам. Хороший, до речі, варіант. Найміцніша родина це з однієї людини, іронічно зізнавався мамі.
Марина Ігорівна лише плечима знизувала й зітхала:
Невже не знайдеться твоя доля, сину
А доля знайшлась. Та ще й зовсім несподівано.
Командировка в Київ: Остап займає своє нижнє місце в плацкарті. Заходить жінка:
Чоловіче, а давайте поміняємося місцями? Поступитесь мені вашим нижнім? Дуже прошу.
Без питань, каже Остап.
Він уважно розглядає жінку. Нічого особливого. Але серце здригнулося. «Невже»
Остап підіймається на верхню полицю, трохи засинає
Як добре, що прокинулись. Присядьте до столика, пригощайтесь, мяко говорить незнайомка.
Остап спускається. Завязується розмова.
Олеся, представляється жінка.
Остап. Дуже приємно, Олесю.
Вечір проходить у розмовах. Остапу з Олесею легко й тепло, навіть не намагається причаровувати її просто розливається душа. Здається, знає Олесю вже все життя.
Обмінялися номерами так, про всяк випадок.
Минуло декілька тижнів Остапу захотілось почути Олесин голос.
І закрутилось
Зустрічі, поцілунки, обіцянки
Остап вже й сам не розуміє, як жив без цієї жінки. Сорок років!
Раніше легко відпускав усіх жінок зі свого життя. А тут ні берегів, ні країв…
Хотілося розчинитись у світі Олесі.
Вона огорнула Остапа чистою любовю, турботою і розумінням.
Через три місяці знайомства Остап запропонував Олесі стати його дружиною.
Остапе, я старша на сім років. У мене троє дітей. Живемо в гуртожитку Олеся казала тільки правду.
Я все знаю, Лесю. І дітей твоїх бачив. Будете жити у мене вдома. Все вирішено. Я люблю кожну клітинку твого тіла. Ти мій випадковий і останній шанс, Остап цілує Олесю в уста.
Добре, Остапе, давай спробуємо, Олеся ніяковіє.
Ні, Лесю, не спробуємо, а будемо разом назавжди, Остап бере її за руку. Чуєш? Назавжди.
Коли Марина Ігорівна дізналась про вибір сина, лише сказала:
Довибирался Непримітна з непримітних
Через девять місяців у пари народжується донечка «сонячна дитина».
Остап радіє, але переживає, щоб Лесю не зламала доля.
Виховувати сонячну дитину це непросто, дуже непросто
Зараз донечці Остапа й Олесі вже вісім. Вся родина носить її на руках. Остап і досі обожнює Олесю.
Гірке, але щастяВечорами Остап із донечкою переглядає зоряне небо, вигадуючи для неї кожної ночі нову казку. Олеся тихо сміється, спостерігаючи цю просту магію з порога кухні, обіймаючи чашку чаю. Марина Ігорівна теж розтанула тихенько пришиває бантики до платтячка онуки, іноді витираючи сльози зворушення.
Щастя справді гірке, як гадала колись ворожка: гірке від сліз, турбот, утоми. Але й солодке, мов мамин компот, як ті вечори, коли вперше розумієш твоя найвідчайдушніша надія таки здійснилася.
І Остап, вкриваючи доньку ковдрою й відчуваючи Олесю поруч, думає: «І нехай буде отак завжди Гірке, але справжнє. Бо цінніше у світі нічого немає».
