Геть з моєї квартири! сказала мама
Геть, спокійно промовила Наталя.
Олеся посміхнулася і відкинулася на спинку стільця вона була впевнена, що мама звертається до подруги.
Геть з моєї квартири! Наталя повернулася до доньки.
Лесю, ти бачила новину? подруга Марічка буквально влетіла на кухню, навіть не знявши пальто. Олесечка народила! Три чотириста, пятдесят два сантиметри.
Виключно татове обличчя, такий же кирпатенький. Я вже всі магазини обійшла, дитячих комбінезонів накупила. Ти чого така понура?
Вітаю, Наталю. Дуже рада за вас, Марічка встала, щоб налити подрузі чаю. Сідай, пальто скинь.
Ой, нема часу довго сидіти, Наталя лише на хвильку присіла. Справ море. Олеська молодчинка, все сама, всесвоїми силами.
Чоловік у неї золото, квартиру от у кредит узяли, ремонт закінчують. Гордий мати таку доньку! Я правильно її виховала!
Марічка мовчки поставила чашку підруге. Авжеж правильно Якби ж Наталка знала
***
Рівно два роки тому Олеся, донька Наталі, прийшла до Марічки без дзвінка з заплаканими очима й трясучими руками.
Тьотю Марічко, тільки мамі не кажіть! Прошу! Якщо вона дізнається серце не витримає, голосила Олеся, зминаючи в руках мокру серветку.
Олесю, заспокойся. Розкажи, що трапилося? Марічка тоді й справді перелякалася.
Я я на роботі Олеся схлипнула. В колеги з сумки зникли гроші. Пятдесят тисяч гривень.
А камери зафіксували, як я одна заходила в кабінет. Я не брала, тьотю! Чесно!
Але сказали: або повертаю пятдесят тисяч до обіду, або пишуть заяву.
У них свідок знайшовся ніби бачив, як я ховала гаманець.
Це підстава, тьотю Марічко! Але хто мені повірить?
Пятдесят тисяч? Марічка насупила брови. А чому до тата не зверталась?
Зверталась! Олеся знову розплакалась. Він сказав, що я сама винна, що й копійки не дасть, раз така дурепа.
Сказав: «Іди в поліцію, там навчать розуму».
Навіть у квартиру не впустив, кричав через двері.
Немає до кого більше йти В мене є двадцять тисяч, які назбирала. Ще тридцяти не вистачає.
А Наталія? Чому їй не скажеш? Вона ж твоя мама.
Ні! Вона мене зїсть живцем. Вона й так завжди каже, що я її ганьблю, а тут крадіжка
Вона ж у школі працює, її всі знають.
Будь ласка, позичте мені ті тридцять тисяч, добре? Клянуся віддам по двітри на тиждень. Я ж вже нову роботу знайшла!
Будь ласка, тьотю!
Марічці стало жаль дівчину. Двадцять років все життя попереду, а таке вже на душі.
Батько відмовив, мати й справді прибє
Хто не помиляється? подумала тоді Марічка.
Олеся плакала все дужче.
Добре, сказала вона. У мене є ці гроші. Назбирала на зуби, але нехай почекають мої зуби.
Тільки пообіцяй, що востаннє. І мамі твоїй я не скажу, якщо ти так просиш.
Дякую! Дякую, тьотю Марічко! Ви мені життя врятували! Олеся кинулася їй на шию.
Першого тижня Олеся справді принесла дві тисячі. Весела, сказала, що все владнала, поліція не чіпає, на новій роботі все добре.
А потім Потім перестала відповідати на повідомлення. Місяць, другий, третій. Марічка бачила її у Наталі на святах, але Олеся, ніби чужа коротке «доброго дня» і все.
Вона не стала тиснути. Думала: «Молода, соромиться, ось і не говорить»
Вирішила: тридцять тисяч не та сума, заради якої варто ламати багаторічну дружбу. Списала борг у памяті.
***
Ти чуєш мене? Наталя помахала рукою у Марічки перед обличчям. Про що замріялася?
Та так, Марічка струснула головою. Свої справи згадала.
Слухай, Наталя понизила голос. Я тут Ксеню зустріла, ну нашу колишню сусідку памятаєш? Учора в магазині підходила. Дивна якась.
Почала питати, як у Олесі справи, чи повернула борги. Я навіть не зрозуміла, про що йдеться.
Сказала їй, що Олеська у мене сама всього досягає, сама заробляє. А Ксеня якось криво посміхнулася і пішла.
Ти не знаєш, вона у Ксені щось позичала?
Марічка відчула, як всередині все стиснулося.
Не знаю, Наталю. Мабуть, якусь дрібницю.
Ну гаразд, піду я, треба ще в аптеку заскочити, Наталя піднялася, ущипнула Марічку за щоку й вибігла.
Ввечері Марічка не витримала. Знайшла номер Ксені й зателефонувала.
Ксень, привіт, це Марічка. Ти сьогодні з Наталею бачилася? Про які борги питала?
З іншого кінця дроту почулося важке зітхання.
Ох, Маріє… Я думала, ти й так усе знаєш. Ви ж з ними близькі.
Два роки тому до мене Олеся прибігла. Вся в сльозах. Сказала, що на роботі обвинувачують у крадіжці.
Мовляв, або повертає тридцять тисяч, або тюрма. Просила не казати мамі, слізно благала.
Я, дурна, дала їй ці гроші. Обіцяла за місяць віддати. І пропала…
Марічка стиснула телефон.
Тридцять тисяч? уточнила вона. Саме тридцять?
Ну так, сказала, стільки не вистачає. За пів року повернула пятсот, і все.
Я потім від Віри з третього підїзду дізналася, що теж до неї з тією ж історією прийшла.
Віра віддала сорок тисяч.
І ще Галина Іванівна їхня колишня вчителька теж «рятувала» Олесю від тюрми. Взагалі пятдесят дала.
Зачекай Марічка сіла. Тобто всім з однією й тією ж історією?
Виходить, що так, голос Ксені став суворим. Дівчина просто «назбирала» з усіх маминих подруг по тридцятьсорок тисяч.
Вигадала історію про крадіжку, давила на жалість. А всі ми ж любимо Наталю от і мовчали, не хотіли засмучувати.
А Олеся ці гроші, мабуть, прогуляла. Через місяць у неї нові фотографії з Туреччини зявились.
Я їй теж дала тридцять тисяч, тихо сказала Марічка.
От і маєш, з гіркотою відказала Ксеня. Таких нас чоловік шість, не менше. Це вже не помилка молодості, це шахрайство.
А Наталя ні сном ні духом. Ходить, гордиться дочкою-красунею. А дочка шахрайка!
Марічка відклала телефон. Грошей їй було не шкода вона з ними давно попрощалася.
Їй стало мерзенне двадцятирічна дівчина так цинічно й розважливо скористалася довірою дорослих жінок.
***
Наступного дня Марічка пішла до Наталі. Сваритися не планувала, хотіла просто подивитися Олесі в очі.
Та саме повернулася з пологового, поки у новій квартирі тривав ремонт, жила у матері.
О, тітка Марічка! Олеся вимучено посміхнулась. Проходьте. Чаю?
Наталя метушилася біля плити.
Ой, Марічко, сідай. А чого ж не попередила?
Марічка сіла навпроти Олесі.
Олесю, почала вона спокійно. Я тут Ксеню зустріла. І Віру. І Галину Іванівну. Ми вчора довго говорили. Здається, створили клуб постраждалих.
Олеся знітилася, поблідла, кинула швидкий погляд на маму.
А про що це ти? Наталя обернулась.
Олеся знає. Памятаєш, Олесю, ту негарну історію, що сталася два роки тому?
Коли ти у мене просила тридцять тисяч? У Ксені тридцять, у Віри сорок, у Галини Іванівни пятдесят.
Кожна рятувала тебе «від тюрми», кожна думала, що знає єдину твою страшну таємницю.
В Наталі задрижала рука, чайник бризнув окропом на плиту.
Які пятдесят тисяч? Наталя поставила чайник. Олесю? Що вона говорить? Ти брала в моїх подруг? Навіть у Галини Іванівни?!
Мамо це це не так я я майже повернула
Ти нічого не повернула, Олесю, різко сказала Марічка. Принесла дві тисячі для відмазки й зникла.
Ти зібрала з нас близько двохсот тисяч на вигадану історію. Ми мовчали жаліли твою маму.
Але вчора я зрозуміла треба було шкодувати нас.
Олесю, глянь мені в очі. Ти видурила гроші у моїх подруг? Ти вигадала історію, аби обікрасти тих, хто до мене в гості ходить?
Мамо, мені дуже треба було на переїзд! вигукнула Олеся. Ви ж мені нічого не дали!
Тато зайвої копійки не виділив, а я мала починати життя!
Ну й що такого? У них грошей повно, я ж не останнє забрала!
Марічці стало гидко. Ось як воно
Все ясно. Наталю, вибач, що так прямо, але терпіти це більше не можна.
Я не хочу покривати таке поводження. Вона за дурних нас тримала!
Наталя сперлася руками об стіл. Плечі дрібно тремтіли.
Геть, спокійно сказала вона.
Олеся посміхнулася й відкинулась, певна, що слова не до неї.
Геть з моєї квартири! Наталя різко повернулася до доньки. Збирай речі й іди до свого чоловіка. Щоб я тебе не бачила тут!
Олеся зблідла:
Мамо, у мене дитина! Мені не можна нервувати!
У тебе немає матері, Олесю. Мати була у чесної дівчини. А ти шахрайка.
Галина Іванівна Господи, вона ж щодня дзвонила, питала як справи, й слова не сказала Як я їй тепер в очі гляну?
Олеся схопила сумку, кинула на підлогу рушник.
Та подавіться ви своїми грошима! крикнула. Старі жаби! Ідіть під три чорти обидві!
Олеся схопила люльку з немовлям і вискочила з квартири.
Наталя сіла й закрила обличчя руками. Марічці стало боляче.
Пробач, Наталю
Ні, Марічко То ти мене прости. За те, що виховала таку брехуху. Я й справді вірила, що вона всього сама добилася…
Марічка потримала подругу за плечі. Наталя розридалася.
***
За тиждень чоловік Олесі, зблідлий і виснажений, обїхав усіх «кредиторів», просив пробачення, не зводячи очей. Пообіцяв повернути гроші всім.
І справді, почалися виплати пятдесят тисяч Галині Іванівні за дочку віддала Наталя.
Провини Марічка за цю історію не відчуває. Обман має бути покараний інакше зневіра зїсть наше життя.
Бережіть людей, що поруч і не дозволяйте нікому ставати на дорогу брехні навіть під виглядом порятунку. Довіра найдорожчий скарб, втратити цей дар справжня біда.
